Вечір 29 серпня 1931 року в Трускавці, що славиться своєю цілющою водою, випав дощовий.
Заповідалося на бурю — десь від гір долинав грюкіт далекої громовиці. Вулиці пустіли, запізнені прохожі поспішали добігти додому, ще заки промокнуть. Хоч година й не пізня, але важкі хмари приспішили присмерк і з вікон вже лилося світло. Було 19.30. Постояльці пансіону Сестер Служебниць вже повечеряли та готувалися до нічного спочинку. Один з відпочиваючих пішов до своєї кімнати, роздягнувся, ліг у ліжко та відкрив книжку. Кілька хвилин пізніше тихенько відкрилися двері і до його кімнати ввійшли два молоді хлопці. Почулися постріли. Лікуванці повискакували з кімнат, з’юрмилися на коридорі, хтось кричав, один одного питалися, що сталося? Виявилося, що в одній кімнаті лежить убитий.
Убитим виявився Тадеуш Голуфко – депутат польського Сейму. Проведений на наступний день розтин показав в тілі вбитого шість куль: дві в голові, дві в грудях, одна в правій ключиці, а шоста в щоці. Кулі походили з револьверів двох калібрів — 6.35 і 7.65 міліметрів. Депутату Тадеушу Голуфко від імені польського уряду відводилася роль «примирювача» між поляками та українцями. Мова йшла про політику так званого «угодовства», згідно з якою українці мали отримати певні політичні, культурні та економічні права, натомість засвідчивши повну лояльність щодо Польської держави та відмови від ідей боротьби за незалежну Україну.
В хід йшли підкуп грошима та посадами деяких українських політичних діячів. Вже обговорювались питання відкликання українцями своєї скарги до Ліги Націй відносно масових знущань польської влади над українцями в ході «пацифікації». Подібна діяльність Тадеуша Голуфка була потрактована ОУН, як підступна та небезпечна щодо українців. Тому було вирішено його ліквідувати.
Вдалий атентат на Голуфка був справою зовсім нового покоління бойовиків. Тут вперше в ролі організатора з’являється постать майбутнього командира УПА Романа Шухевича, саме ж виконання атентату належало членам «дрогобицької п’ятірки» ОУН – Василю Біласу та Дмитру Данилишинові, які через рік стали найлегендарнішими постатями на Галичині.
