Давно хотіла написати про свою вимушену мовчанку, але не було нагоди.
Сьогодні під репортажем про наш бат на “Цензорі” одна людина написала про мене коментар, доволі логічний й справедливий, якщо не знати деталей моєї біографії і ситуації з неоформленими добровольцями загалом. Ну, я й відповіла йому.
Герхард:
“военнослужащий батальона – лейтенант батареи самоходных гаубиц “Гвоздика” знаменитая Олена Билозерская… стала снайпером…”
Вот не знаю. Всегда думал, что лучше быть хорошим спецом в чем-то одном, чем постоянно хвататься за что-то принципиально другое.
Шо снайперское дело (сугубо по литературе), шо артиллерийское (на личном опыте) – весьма специфичные и очень отличающиеся профессии.
Людей, которые и жрец, и жнец и на дуде игрец никогда не воспринимал серьезно. Или ты хороший снайпер и оставайся им пока можешь, или ты хороший артиллерист с той же перспективой, или ты посредственный завсехватайка.
Сдается мне, что барышня – лицо пропаганды. Мы еще увидим, как она космонавтом станет.
Но то, что она вобще там среди настоящих бойцов (не важно, чем именно она занимается) – это огромный ей респект и уважуха”.
Олена Білозерська:
“Я з Вами згодна – краще займатися чимось одним. Але доля розпорядилася за мене. Коли я втомилася від принизливої ситуації, що нас, добровольців УДА, не пускають на фронт, і зрозуміла, що буду переходити до ЗСУ – одночасно виникла можливість закінчити офіцерські курси, на які я вирішила йти, бо треба було рости й розвиватися, але головна причина – за 3,5 роки періодичного сидіння в окопах першої лінії разом з армійцями я не побачила серед них жодної жінки. Ну, або такі одиниці… Коротше, якби пішла рядовою – посадили б на штабну роботу, скоріше за все. Ну, й пішла вчитись на офіцера. А там навчали тільки на артилеристів, іншу ВОС не можна було собі обрати. Мені чоловік каже: “Іди, навчайся, отримуй погони, а там підеш замополітом, а у вільний час будеш снайперити”. Ну, я й пішла. А там несподівано сама для себе почала впахувати, бо я перфекціоніст – роби на своєму максимумі або не роби зовсім – і зрештою закінчила курси на “відмінно”. Після цього вже якось соромно було йти замполітом 
Пішла командиром вогневого взводу САУ.
А щодо піару і пропаганди – не ятріть мої рани. Я публічна людина і довгі роки залишалася нею, навіть воюючи. А тепер на мені “обітниця мовчанки”. Де-факто я не можу писати в блог, не можу давати інтерв’ю, не можу робити нічого з того, що люблю і добре вмію і що таки потрібно для перемоги, бо війна ведеться в інформаційному полі також… Про політику писати не можна, бо я військовослужбовець і маю бути аполітичною, про якісь проблеми армії так само не можу, а коли нас повернуть на передок, навіть про війну писати не зможу, бо ми знову “іхтамнєти”, офіційно арта не воює. Нікому такої “пропаганди” не побажаю, якщо чесно”.
