Серед інших чинників, безперечно вагомих і важливих, нового президента нам також вибрав несмак. Причому несмак різкий, сміливий, войовничий, той, що сам вважає себе добрим смаком і щосили намагається нав’язати іншим свої критерії і поняття краси. Мовляв, хто не розуміє, що це круто — той неповноцінний. Ми і є нормою. Ми і наш несмак.
Несмаком була і вся попередня публічна діяльність і творчість новообраного — всі ті свати з кварталами і т. п. Несмаком була й поведінка під час виборів з доволі неприємним, майже хамським тоном звернень (і до тодішнього Президента, і до Верховної Ради), і фото з бюлетенем у день другого туру, і вся подальша поведінка та висловлювання. Сорочка з закасаними рукавами — несмак, навіть якщо так часом ходить прем’єр-міністр Канади. Хоча б тому, що ти не прем’єр-міністр Канади і Канади у своїй країні не збудував. Несмак — усміхнені фоточки з шаурмою на автозаправці по дорозі на похорон загиблих шахтарів. Несмак — рефлекторна звичка дискусію переводити на сварку, як було в діалозі з тележурналісткою: “Давайте ми їм квартиру купимо!” Наскільки тепер відомо, телеканал купив квартиру родині постраждалого. А в президента, очевидно, знайшлися важливіші справи.
Упродовж президентства Порошенка (майже від самого початку) його обличчя фотошопили в злісних “жабах”, перетворюючи на хижого й непривабливого юдея-корчмаря. Це був несмак, але це спрацювало. Хоча коли новообраний тільки пройшов у другий тур, закидів і кпинів щодо “вальцмана” різко поменшало — видно, звідкись надійшла відповідна вказівка. Хоча дійшла, здається, не до всіх. Найбільш нетямущі нічого не второпали. Ось вам діалог з ірпінського базару в період між першим і другим турами виборів:
— Ой, як мене вже дістав той Порошенко. Він же Вальцман, ж..яра!
— Ги… Тю… А Зеленський же хто?
— А Зеленський — молодий. Він ще красти не навчився!
Аргументація залізна, як ми розуміємо. Особливо, коли людина промовляє це щиро, переконано, на підвищених тонах. І таке примітивне мислення — теж несмак.
Несмаком є і хамство новопризначеної прес-секретарки: “Можу і суржиком!..” А її “улюблені цитати”, які вона не посоромилась викласти в Неті, й серед них бородата непристойність про життя як затяжний стрибок з вагіни в могилу?!. Я особисто знаю цей вислів років з десяти, і років до одинадцяти він здавався мені дотепним…
Несмаком є й проведення з’їзду партії в ботанічному саду. Несмаком є кортеж нового президента, який мешкає за півтора кілометра від АП. І будинок-монстр на Дніпрових схилах, у якому новообраний мешкає — теж несмак. Несмак притягується несмаком, несмак нашаровується на несмак, немов снігова куля, збільшуючись навсібіч.
На несмак перетворюється все, до чого доторкається новообраний недо-мідас. Навіть гучний пост про запах шаурми під київськими липами — це перекладений пост якоїсь авторки про Москву! Адже це одне й те саме: Київ, Москва… Дві столиці, де новообраний почувається “як удома”. Ну, і ще, може, у Мінську.
Несмаком є постійні “зашквари”, коли пропонується змінити вже давно змінене і прийняти вже прийняті закони.
Запрошення журналістів до лісу для розмови “оф зе рекордз” — несмак, бо журналіст на те й журналіст, щоб доносити суспільству інформацію. І біла сорочка з краваткою на цій зустрічі у лісі — несмак, так само, як інтерв’ю, дане на велотренажері. Бо з дипломатами під час офіційної зустрічі чомусь ручкалося “по-босяцьки”, із тими ж таки закасаними рукавами.
Несмак — це насамперед відсутність відчуття форми. Не спроможний створити нічого свого, новообраний президент (а точніше — його команда) гарячково хапається за можливість перехопити й ретранслювати чужу думку, коли вона видається актуальною і має шанси бути позитивно сприйнятою суспільством. Так сталося з цитатою із виступу П. Порошенка про шлях України до Європи, виголошеною під час візиту до Брюсселя без вказання джерела.
Несмак — це говорити на камеру про трагедію із загибеллю 5-річного хлопчика в Переяславі, крутячи при цьому педалі велотренажера. А потім ще й розповісти про голову Єврокомісії Ж.-К. Юнкера, що він, виявляється, “теплий мужик” і що тема їхньої розмови була настільки “чоловічою”, що її не можна розголошувати. За цим зізнанням ще й проглядається така провінційна хвалькуватість — а я із самим Юнкером говорив про таке-е-е… З української класики одразу ж відгукується: “А я в попа обідала” — сирітка сказала…” Це, між іншим, Шевченко наш, Тарас Григорович, якщо шо…
Несмак гряде країною, підминаючи на своєму шляху насамперед все те добре (нехай і нечисленне), що було нами створено упродовж останніх п’яти років. Насмішки й знущання, підленьке відволікання уваги громадян від справді важливих речей, заміщення їх, цих важливих речей, шаурмою й зустріччю на пуфиках у лісі — все це вже є в нашому світі. І опору належного воно не зустрічає.
Ба, більше — здається, суспільство (принаймні певна і значна його частина) сприймає все це як норму. Бо звідки ж під постом з шаурмою на заправці беруться захоплені коменти: “Не зря голосовали!” — ? Люди, ви серйозно?!
Але там, де несмак стає загально прийнятою і визнаною нормою, там далі все йде за Орвелом. Війна — це мир, нам вже недавно повідомили про це. А далі що? Свобода — це рабство? Правда — це брехня?