Про Холодний Яр

Про вчорашні холодноярські вшанування у Чигирині

Була вчора на вшануваннях у Чигирині і ввечері трохи на концерті. Потрапила абсолютно випадково, тому без фотоапарата, фотки зроблені підручними засобами, тому якість відповідна
Відео буде трохи пізніше, воно вже готове, але в мене тут нема нормального Інету, щоб його залити.
Щось толкове зараз навряд чи напишу, бо в мене зараз третя доба без сну.

Якщо коротко – зі зрозумілих причин це перший холодноярський захід, коли одночасно з героями минулого вшановують сучасних вояків. Щоправда, серед присутніх фронтовиків було небагато – більше молоді з тренувальних таборів.
Найпомітніші учасники і співорганізатори – ДУК “Правий сектор”, “Свобода” і полк “Азов”. Було щось на кшталт неофіційної презентації “Легіону Свободи” – якщо я правильно зрозуміла, це “міжбатальйонне” об’єднання всіх воюючих свободівців. Командир – голова донецької “Свободи” Олег Куцин.

Командир ДУК Андрій Стемпіцький сказав, що холодноярці показали приклад, що боротися з окупантом треба не шляхом перемир’їв, а шляхом збройної боротьби. І що люди, які взяли до рук зброю, вже ніколи не повернуться у кайдани.

Олег Куцин казав, що Росія – одвічний ворог України – не зупиниться, їй потрібен не Крим і не Донбас, а вся Україна, і тому завдання нинішнього покоління українських патріотів – знищити Російську Федерацію.

90-річний ветеран УПА зачитав воїнську присягу, і всі хором сказали “Клянусь!”. Патріарх Філарет освятив прапори – холодноярські і добровольчих батальйонів, які після цього поїдуть на фронт.

Під час заходу організатори нагородили відзнаками від Патріарха Філарета і Черкаської ОДА фронтовиків – як відомих командирів, зокрема, Дмитра Яроша і Андрія Стемпіцького, так і деяких бійців, що відзначилися на полі бою. Деяких – посмертно, нагороди забирали мами, люди скандували: “Герої не вмирають!”.

З негативу. Щорічне свято українських патріотів, які святили бутафорську зброю і на щось таке сподівалися, мало сьогодніперетворитися на свято українських фронтовиків. Але свята фронтовиків не вийшло – вийшов громадсько-політичний захід. Можливо, тому, що в руках практично кожного бійця, що стояли у лавах, був прапор – замість одного штандарту батальйону попереду колони. Вочевидь, за рік війни ще не створилася схема, якими мають бути подібні заходи.

Ввечері під час концерту ішов дощ, але молодь не розходилась. Слухали, танцювали, дуже ефектно “слемились” під сценою. Чула виступи “Тіні Сонця” – грали довго, з драйвом, усі свої хіти, включно з “Мечем Арея” Живосила Лютого. В кінці їх довго не відпускали, довелося заспівати пісню на біс. Останніми виступали метри “Кому Вниз” – дуже шкодую, що ми почули не все, бо якраз на “Хлопцях з Бандерштадту” змушені були їхати.

Перед “Кому вниз” зі сцени говорив Дмитро Ярош. Без зайвих емоцій, лаконічно, по ділу – про те, як намагаються зараз знищити добровольчі батальйони, але дзуськи їм (мій вільний переказ), ми не припинимо боротьби.

В деякому розумінні, справді – вже втретє – “повіяв вогонь новий з Холодного Яру”. Бо найдієвіші, найефективніші добровольчі батальйони – родом звідти, з отих багаторічних освячень бутафорської зброї і з тих давніх кумедних вишколів, на які приходили у спортивних костюмах, бо форма не в кожного була, і бігали з дерев’яними автоматами.

Дорогою ми слухали музику – сучасні українські пісні, там було і про Холодний Яр, і про нинішню війну. Наші вояки, де-факто, а легалізовані і де-юре представники держави, в піснях уперто називалися повстанцями  Менталітет наш козацький, повстанський, махновський – ну нічого ти з ним не зробиш.

Олена Білозерська