Після появи ініціативи щодо проведення скандального телемосту з російськими пропагандистами я писав, що цей намір – не епізод, а частина великого політичного плану Кремля і тих, хто підтримує російське керівництво в нашій країні.
Цей план можна було б назвати передвиборчим, але насправді самі вибори – і президентські, і парламентські – теж частина плану. Плану щодо поступового посилення російського політичного та інформаційного впливу на нашу країну, зміцнення позицій тих, хто хотів би повернути Україну у 2013 рік.
Як бачимо, події продовжують розвиватися. Телеміст не відбувся, але реакція громадськості зовсім не налякала його ініціаторів. Навпаки, Юрій Бойко, Віктор Медведчук, Вадим Рабинович і Тарас Козак вирушили до російської столиці і були прийняті там прем’єр-міністром Дмитром Медведєвим. Тим самим Медведєвим, який 2004 року очолював кремлівський передвиборний штаб Віктора Януковича – так що не перший день відповідає перед Путіним за поневолення України.
Тепер кадри цієї зустрічі на найвищому рівні транслюються телеканалами, які фактично належать Медведчуку. Можуть запитати – навіщо? Чому вони так впевнені в собі, чому вони нічого не бояться?
А чого їм боятися? Держава послабшала. Головний запит суспільства – не на боротьбу з колаборацією, а на боротьбу з корупцією і на зниження тарифів. Тих, хто хотів би боротися з колаборацією, переконали, що політики, які прийшли до влади після Майдану – всі “мародери”, так що спочатку потрібно перемогти мародерів, а вже потім – зрадників. З новим президентом лідери “Опозиційної платформи” фактично ділять той самий електорат – так що вони можуть бути впевнені, що напередодні парламентських виборів Володимир Зеленський не робитиме різких кроків, щоб не злякати тих своїх виборців, хто вірить у можливість “просто домовитися” з Москвою.
Але вони не просто хочуть отримати якомога більше голосів на виборах. Їхнє головне завдання – побудувати паралельну державу, яке буде набагато більш сильною і авторитетною за формальну владу. Вони і так вже контролюють цілу низку державних і громадських інституцій. У їхньому розпорядженні – букет судів і набір телеканалів. Можливості місцевого самоврядування в східних і південно-східних областях нашої країни. Вони знаходяться в хороших відносинах з олігархами, багато хто з яких мріє про відновлення своїх російських прибутків. І – що є найбільш важливим – у них є підтримка людей. Тих наших співгромадян, які хочуть, щоб Україна швидше стала частиною “русского мира”. Тих наших співгромадян, які проголосують за “Опозиційну платформу” і за “Опозиційний блок”. І яких зустріч з Дмитром Медведєвим не дратує, а надихає – адже це колишній президент самої Росії! Майже сам Путін!
І є ще одна важлива обставина, яка полегшує їхнє завдання – байдужість мільйонів людей, які просто хочуть, щоб закінчилося “ось це все” і вірять, що закінчення війни залежить від бажань українського президента, а не від волі Путіна.
В таких умовах побудувати “свою Україну” – а якщо бути точним, свою Малоросію – їм буде набагато легше, ніж ще кілька місяців тому. План такого будівництва є, він давно затверджений і здійснюється. Вони діють, не шкодують грошей, пропагандистських ресурсів, особистих зусиль. Відступати їм нікуди. За ними – Москва.
А ми, як завжди, реагуємо. Обурюємося, засмучуємося, переживаємо. Дивуємося безпорадності влади, яку самі ж українці і обрали. У нас немає навіть плану дій у відповідь – не те щоб плану наступу і демонтажу “паралельної України”. Ми все ще сподіваємося, що нам допоможе Трамп, якщо Макрон не хоче.
З таким ставленням до себе і своєї країни план Медведчука здійсниться і всі ми опинимося в його Україні – прошу пробачення, у Малоросії.
