Сьогодні переглядаючи новини в інтернеті, натрапив на слова Кузьми Скрябіна, що війна на Донбасі – це частина геноциду.
А ще він говорив, що в Україні існують два паралельні світи: «В одному йде війна, а в іншому вона не йде. Причому, на території однієї країни! В одному – гинуть люди, а в другому – абсолютно не змінили спосіб життя: ходять по салонах краси, по дорогих ресторанах, ведуть світські бесіди, витрачають гроші та абсолютно не переймаються ані матеріально, ані духовно тим, що відбувається в нашій країні».
І він ще тоді був на сто відсотків правий.
Після ведення воєнного стану в 10 областях нашої країни більшість громадян раптом «прокинулись» й стали згадувати, що п’ятий рік вже йде війна. А до цього начебто більшості це й їх не стосувалося. В цей час вже п’ятий рік страждають від дій терористів та російських військ тисячі наших звичайних громадян, яким «пощастило» станом на 2014 рік жити в Донецькій та Луганській областях.
Комусь за цей час ми встигли навісити ярлик «переселенець» й віднести до людей іншої категорії, як в оголошенні про аренду житла пишуть, що «мешканцям АРК Крим, Донецької та Луганської областей не звертатися». І ніхто навіть намить не задумався, що там на окупованої території залишилися наші громадяни України похилого віку, інваліди, маленькі діти… ті, хто зовсім не мав грошей для переїзду, тому ці наші громадяни були вимушені залишитися там. Вимушені бачити весь той жах, який там триває вже п’ятий рік, але вони – наші громадяни, ті, від яких ми ніколи не повинні відрікатися.
Ворога можливо перемогти тільки всім разом, коли всі зрозуміють, якими жахливими можуть бути наслідки, й робитимуть все заради перемоги.
Я повністю згоден зі словами Кузьми, так він був правий. Світла йому пам’ять.
Й, мабуть, нам всім вже давно був потрібний воєнний стан, щоб об’єднатися проти зовнішнього ворога.
