Низький уклін моїм вчителям

Дитячі роки – найщасливіші. І хоча у моєму дитинстві було багато труднощів, я згадую той період із теплотою в серці. В першу чергу, завдяки моїм вчителям. 

Я пам’ятаю кожного з них і знаю, як це важливо для вчителів.

Низький уклін Ользі Михайлівні Коргун, яка піклувалась про мене у Прилуцькому дитдомі.
Галині Василівні Гайці і Галині Іванівні Архипенко, які виховували мене у Яблунівській школі-інтернат, і нинішній його директорці – чудовій Нелі Степанівні.

Галині Сергіївні Хорті, моєму класному керівнику у Борзнянському інтернаті та
Марії Миколаївні Ющенко, моїй вчительці історії у Комарівській школі-інтернаті, директору Віктору Андрійовичу Стриженку – ніколи не забуду свою першу екскурсію до Києва, на яку він мене возив.

Зі мною було важко. У Галини Василівні я часник на городі викопував, у сина Галини Іванівни яблука забирав, а Марії Миколаївні взагалі якось на уроці “пригрозив”: “якщо я встану, то ви ляжете…”  Але вони завжди ставились до мене із добром. Як і до всіх дітей. Бо вчитель – це поклинання, а не професія.

Сьогоднішнє свято я хочу розділити з вами, дорогі вчителі. Адже й сам отримав диплом викладача у Харківському педуніверситеті ім.Сковороди. Знаю, що вам сьогодні потрібно: висока зарплата, якої я добиваюся, і вдячні учні – такі, як я. Все зроблю, щоб ви не змушені були виїжджати на заробітки за кордон, адже ви потрібні нам, в Україні!

Джерело


Загрузка...