Цього року парад намагався виглядати як еталонна візитівка тієї нової країни, яку ми хочемо бачити і зараз будуємо.
Ось доходиш до Хрещатику – і на кожному кроці бачиш підтягнутих поліцейських. Ось стоять коробки курсантів військових вузів і учасників бойових дій всіх родів військ – всі у новому обмундируванні, яке півтора роки тому ще нікому у військах і не снилось. Нарешті міністр гарцює перед строєм не на зілу, а на піндоському хаммері, а з трибуни лунають адекватні промови. По мінімуму совкового дєрьма, яке завжди так бісило. І неймовірно багато людей у вишиванках – чого завжди так бракувало.
Не ідеалізую, бо бачив і даунів, що з прапорцями розпивали пиво в десяти метрах від Хрещатику. Злився, що коробки солдатів (велика частина яких стояла у повному спорядженні й бронежилетах) стояли на спеці аж з 9-ї, а промова Порошенка була надто затягнута як для параду в таких погодних умовах. Мовчу вже про апаратуру, через яку чутно було через слово і довелось переглядати в записі пізніше. Дивувала каша звертань “панове” й “товариші”, відсутність тентів для літніх людей ітд. Коротше, було з чого фейспалмити. Але ці деталі не зіпсували враження на фоні загальної картини.
Бо атмосфера була сповнена переважно щирих і позитивних емоцій. Для глядачів парад був важливим символом нескореності, а не щорічним рутинним атракціоном. Це відчувалось. Після ми сиділи поряд з “Купідоном” – і коли повз літню терасу проходила колона учасників параду – до сотні людей по всій вулиці встали і аплодували їм. Пусте, що то йшли звичайні молоді курсанти, а не ветерани
Але ж сам жест!.
Тож дорога до поширення цього еталону на всю Україну ще довга і важка, але бодай видно, як еталон нової, несовкової України, має виглядати.
