Неосовок на бордах: де у Києві ховаються регіонали?

У лихої пам’яті 90-і відкривалися і лускалися як мильні бульбашки сила-силенна шахрайських фірм і фірмочок, які від початку були призначені для обдурювання людей.

Дуже часто ці фірми мали химерні і малозрозумілі назви, які починалися на літеру А (щоб стояти вище в алфавітних переліках).
Інколи шахраям було властиве певне почуття гумору. Пам’ятаю, наприклад, фірму, яка називалася “АКВАЛАБЕАН”. Прочитайте задом наперед – зрозумієте, в чому гумор.

Я це зараз ось до чого. Знайомі з Києва сигналять, що в останні дні перед виборами буквально уся столиця завішана рекламою трьох політсил: “Відродження”, “Наш край” і “Рух за реформи”. Погано не стільки те, що у них є гроші на рекламу, скільки те, що багато людей не знають, хто вони такі. Реклама у синьо-жовтих кольорах, привабливі гасла – чим не патріоти?

Про “Опоблок”, наприклад, усі знають, що це нова назва “Партії регіонів”, у них є свій ватний електорат, який за них голосуватиме. Тут усе чесно. А три вищезгадані сили, які значною мірою складаються з таких самих регіоналів і сповідують такі самі цінності (неосовок плюс задоволення власного хапального інстинкту), не показують своєї сутності і можуть ввести людей в оману.

Тож дуже раджу людям не вірити політичній рекламі, а просто залізти в Інтернет і почитати, що це за політсили, які кандидати входять до їхніх виборчих списків і що вони з себе являють. Для спрощення цього процесу назву кілька імен: члени фракції ПР у парламенті Віталій Хомутинник, Віктор Бондар, Володимир Пилипенко (“Відродження”), Володимир Макеєнко (“Наш край”) та інші.

Раджу також звернути увагу на назви політсил, через які й згадала давно покійний “Аквалабеан”. “Відродження” – це не “відродити місто чи село”, як сказано в їхній рекламі (навіщо відроджувати те, що не було знищено? Розвивати – так, але не відроджувати), це відродити попередній режим, попередню орієнтацію України. “Наш край” – це не просто зручно для політреклами (“[Назва міста] – наш край”), це ще й трохи схоже на “регіони” і у перспективі навіть пахне сепаратизмом. Можливо, я бачу те, чого нема і дмухаю на холодне. Але на цьому “холодному” ми вже раз обпеклися, і як обпеклися – коли у трагічний і переломний момент нашого сьогодення (історією це стане завтра) політико-ватна наволоч у повному складі стала на бік агресора.

Не варто давати їм другого шансу. Нафіг з влади, нафіг з політики.