Сьогодні була в Київській міграційній службі.
Нашо?
Значить, бійців-іноземців (в основному – рашка-білорашка), які тут перебувають без будь-якого статусу – неміряно. Вже навіть я, яка не має жодного стосунку до цих міграційних питань, маю бл. двадцяти людей, а може й більше, бо я замахалася записувати усіх, хто мені дзвонить телефоном, коли я на ходу, пише в лічку, або зустрічає мене десь іще на акціях чи в судах. Тобто, людей, по яких я намагалася звернутися в різні установи з питань їхньої легалізації.
Ще у грудні минулого року Порошенко у Верховній Раді сказав, шо всі бійці добробатів, які є іноземцями, при бажанні отримають українське громадянство. Сказав і забув, шо не дивно. Але, коротше, мені соромно казати бійцям-іноземцям, які за мене воювали, шо нічо не знаю і ситуація їхня патова.
Коротше, бійцям не положено статус біженця, а громадянство теж нє, бо для того треба стопіцот документів, яких у більшості бійців нема. Їхати назад їм, зрозуміло що, не можна, бо їх там не те що посадять, а, можливо, тупо вб’ють. У нас є бійці, які перебувають у федеральному розшуку за свою громадську або політичну діяльність, є такі, які не знають, але здогадуються, що по поверненні їм жопа. Там, у міграційній, їм так засирають мізки і на стільки незрозуміло все пояснюють, або не пояснюють, шо вони вертаються звідти охрінівші і їдуть на війну без статусів. Потім у них канєшно ж прострочене перебування і вони вже бояться в ту службу йти і починають наярювать нам на тему “шо дєлать?”. Процедура на стільки складна, тривала, нічого не обіцяюча, шо треба або воювать, якщо приїхав з цією метою, або не воювати, а довго займатися своєю легалізацією.
Вот… і от сьогодні ЧорКом, представники ДУК ПС і Бат ОУН зробили акцію біля київської міграційної, і було багато-багато телекамер. Ну і шо? і вийшли якісь тьоті і почали засмічувати журікам мізки складними фразами. І на тому, бачу, акція ні про що завершується.
Тоді я кажу цим працівникам міграційної, що нехай хоч приймуть при нас тих бійців, які з нами прийшли, щоб ми подивилися, яка схема розгляду їхніх питань. Вони спочатку шось то-сьо… потім погодились.
Ну і лишилися ми з кількома правозахисниками і кількома іноземцями там. І почалася ця канітєль. До вечора трьох розглянули і хоч якось їхні питання порішали. Хоч тимчасово. Але усі троє казали, що всього цього, що їм пояснювали при нас, їм не пояснювали, коли вони приходили самі.
Ніякого алгоритму легалізації бійця-комбатанта нема. Міграційна служба не знає, яким чином їх легалізовувати.
Боєць Карпатської Січі Олег Жданов наприклад, надав їм пояснення про свою громадсько-політичну діяльність на батьківщині, через яку йому було небезпечно лишатися в рашці. Політбіженцем визнаний не був. Не був визнаний його друг, з яким він тікав сюди від ФСБ, хоч він знаходиться у федеральному розшуку.
Я так поняла, що треба довідку з ФСБ, шоп тебе визнали політичним. Інші варіанти для цих женщін з міграційної геть не переконливі.
І разом з тим я нафоткала повно громадян Сомалі та інших майбутніх афроукраїнців, які спокійно собі або сиділи в коридорі, і їм виносили продовжені терміни перебування. Сидять собі, або ходять у дворику, погано знаючи мову і ні в чому нікого не переконуючи, вони якось отримують подібні їм статуси. Вони шо, воюють потім? Ага, на ринках.
Кажись наша влада в мені намагається розпалити расову нетерпимість. Тримаюся з останніх сил.
Пе Ес: ну, дечого добилися:
1. Івану Коломійцю – продовжили термін перебування до листопада, хоча перед тим відмовили в усьому, вилучили паспорт і післали в нікуда. (це чувака, який, на мінуточку, спалив бетеер на Майдані під час революції)
2. Олегу Жданову – дали можливість продовжити перебування, сплативши штраф за просрочений термін.
3. Володі Гроцкову – дали можливість пройти процедуру заново.
Ну, не такий вже результат, але порівняно з ніяким – хоч шось.
