І знову фронтові зустрічі і фронтова історія, цього разу весела.
Розповідає колишній боєць батальйону “Айдар” (зараз воює в іншому підрозділі), родом зі східної України:
– Було це на Луганщині, під Новосвєтловкою, у вересні минулого року. Моталися ми на “Нісані” з “Утьосом” (важкий кулемет – О.Б.) у кузові. І в мене кулеметника поранило. “Сепари” йшли по балці, а ми за пагорбом стали. І я кажу Вовці:
“З “Утьосу” стріляти можеш, стріляв колись?” – “Можу”. – “Ну, давай, я швидко виїду задом, а ти їм вмаж. Але добре вмаж, бо в нас тільки одна спроба, далі накриють”.
Я задом вирулюю на відкрите – рраз! – а наш кулемет не стріляє. Я швидко – раз, назад за пагорб, наче не помітили нас. А Вовка: “Блін, де тут запобіжник?”
А він, виявляється, раніше стріляв з піхотного “Утьосу”, а це зенітна версія, на зенітному станку. І він не знає, де там запобіжник.
Я хапаю рацію, кричу, мать- перемать, щоб знайшли кулеметника і спитали, де на “Утьосі” той запобіжник. А їм же зади піднімати, шукати когось… Рація мовчить. Я кричу, лаюся… А “сепари” ж нас слухають… Почули по рації мою вимову і російський мат триповерховий – мабуть, прийняли за свого. І кажуть, у рацію, “сепари”: “Кто вас, мудаков, сюда поставил? У зенитного “Утеса” предохранитель за осью”.
Ну, ми як вискочили, Вовка як поклав тих, що у балці… Молодці сепари, допомогли, спасибі їм.
