Євген Чепелянський: про річницю Майдану та граблі

Про НАШ Майдан, суспільний проект, річниці та.. граблі

У нас з вами, співвітчизники, є одна спільна проблема – нас усіх обікрали. Обікрали не так, як і всі попередні роки, а трошки (значно) сильніше. Але ж ми самі стали співучасниками цього..

Перший пункт будь-якої програми будь-якої реабілітації – визнати свою проблему. Так ось, ми всі лохи. В цьому наша проблема. Нас “лохонули” та використали на Майдані. Не приємно? Повторюся: ми не вирішимо жодної проблеми, якщо не визнаємо її.

“Лохуватість” – національна трагедія. І ми всі дуже злі на тих, хто обікрав та використав нас, але, на жаль, нашу лють підігрівають лише такі самі “кидали” від олігархату (в тому числі транснаціонального), які нічим не відрізняються від тих, що використали нас у попередній раз.

Сходивши в магазин та побачивши ціни, мої знайомі, не зовсім розбірливі обивателі, кажуть про потребу нового Майдану, в стилі старого (може трошки радикальнішого в методах сутичок з ментами). Але вони забувають, що в такому разі країна геть розвалиться та буде розідрана олігархами, адже ніякої сильної народної політсили чи структури не існує.

Ми маємо нарешті зрозуміти, що повстання, навіть якби воно було дійсно не спровокованим за кулісами (а зазвичай такі повстання таки сплановані “сильними цього світу”, як не сумно було би це визнавати) не може бути панацеєю. Лише методом, який можемо використати, але саме по собі, без побудованої раніше НАМИ альтернативи та суспільних змін – “гра не варта свічок”. Будь-яка заміна облич у структурі системи та влади, ні до чого кардинально позитивного не призводить. Навіть в історичних прикладах позитивних змін, більшу роль грає, якраз, суспільний шлях тих структур, який змінював систему, а не сама зміна формальної влади.

Ми (СИНДИКАТ) теж не задоволені владою. Нам бридкі ці шоколадні покидьки. Але нам нема чого кричати про зраду, бо ми ніколи і не вірили їм, чи їх обіцянкам.

Попередній Майдан – урок. Не більше. І досить жити минулим. Пом’яніть загиблих, відпустіть свої розбиті надії, та йдіть далі, вже не просто з криками гасел та камінням в руках, але з холодним розумом та розрахунком. Й міцними руками.

Бо потім знов будете нити, що “обманули”. Наш патріотизм та шлях змін має стати справжнім – самими безладами чи істеричними вигуками народ нічого не доб’ється.

Тому, ще рік назад, коли наш “синдикатівський” взвод повернувся з АТО, ми поставили за мету наведення порядку скрізь в столиці. На жаль, тоді ми були ще надто слабкими, зокрема ідеологічно. Бачення нашого, відмінного від інших організацій, шляху тоді лише починало ставати усвідомленим і правильним.

А зараз ми із впевненістю заявляємо: ніякі перевороти, як би красиво чи естетично вони не виглядали зі сторони, якими б емоційними вони не були, нічого доброго без суспільних змін вони не принесуть (!)

Ми щиро любимо Майдан та від душі цінуємо проведені на барикадах дні/ночі. Але він має трансформуватися. Це був один з етапів, роботи ще багато. Ну не можна жити минулим. І за старими поняттями.

Наш Майдан нині має виявитися у побудові мережі та, незалежно від думок чи бажань влади/опозиції/приятелів, формуванні суспільної альтернативи. Лише за таких умов ми зможемо змінити, а зрештою і замінити систему. Ефективно.

Тож, ласкаво просимо до справжніх змін, а не емоційних викриків гасел на мітингах з віче, якими б радикальними вони не були. Досить бути лохами.

Ласкаво просимо у суспільний проект.
З любов’ю,
Євген Чепелянський (Хрест)


Загрузка...