Видача Росії Тимура Тумгоєва Україною викликала багато хвилювань в українському суспільстві. І тут не варто розбиратись в біографії самого Тимура.
ГПУ, на чолі якої стоїть протеже президента, людина без юридичної освіти Юрій Луценко, видала Росії людину по запиту окупанта. Отже, виникає питання — чи дійсно наші керманичі воюють? Випадок з Тимуром Тумгоєвим прямо натякає на ці занепокоєння, які зрештою вилились в заворушення. 17 вересня біля будівлі Генеральної прокуратури України відбулись зіткнення між силовиками і представниками патріотичних рухів, які проводили протести. За словами командира 8-го окремого батальйону «Аратта» Андрія Гергерта, Тимур Тумгоєв ходив завжди з трьома шматками леза для того, щоб у разі його затримання перерізати собі вени. Зараз доля Тимура невідома.
Перед тим в Києві відбулась прес-конференція громадських діячів, які виступають за підтримку Тумгоєва. Важливим моментом цього заходу була пряма заява її учасників про можливість корупційної складової в затриманні та екстрадиції Тимура Тумгоєва. А це вже, будемо відверті, мова не про пересічну корупцію, а про колаборацію. Тож чи не може така колаборація бути поясненням того, що в правовому полі ми мали і маємо такі прогалини, які дозволяють певний люфт для торгу з окупантом? Принаймні, це питання вже на п’ятий рік війни не сходить з вуст багатьох.
Росія під час цієї війни передала, за даними ГПУ, близько 90 громадян України, які звинувачуються українськими правоохоронними органами у вчиненні злочинів на території України.
Але всі ці злочини стосуються криміналу. Звичайно, що цей криміналітет Росія у себе не хоче тримати, тому і віддає його назад Україні. Проте жодного українця, який обвинувачений Росією в «тероризмі», ніхто Україні не віддавав. Зараз ми бачимо, що жодних кримінальних обвинувачень проти Тумгоєва немає. Вигадки про його співпрацю з ІДІЛ є лише в запиті РФ. Про який ІДІЛ взагалі можна говорити в даному випадку, коли з ІДІЛом воює сама Туреччина, де Тумгоєв проживав. Тож чому Туреччина сама не зацікавилась тоді ним? Це повний абсурд. Ми бачимо тут політику подвійного стандарту.
Чи можлива взагалі видача тих чи інших осіб державі-агресору, яка воює проти України? Гібридність в політиці зрештою впирається в правову гібридність, коли аморфність визначень розв’язує руки окупанту. Підкреслимо — йдеться не про обмін заручниками. Йдеться про окупацію наших позицій в тилу, про культивування недовіри до України, яка мала б прихистити всіх, хто воює за неї та підтримує її.
