Затягування очевидне, але це неправильно, особливо враховуючи ситуацію в країні та конфлікт з Росією.
Бажання Зеленського зрозуміле, і воно таке ж, як у попередників – скоріше стати президентом. Навколо його інавгурації не стільки реальних проблем, скільки психології, взаємних побоювань, підозр і конфліктів інтересів.
Оскільки у парламенті в Зеленського прихильників небагато, існує ризик того, що там можуть не погодитись на кадрові призначення нового президента, заблокувати його перші законопроекти. Плюс є ризик втратити рейтинг до парламентських виборів. Відтак виникла ідея піти на дочасні вибори.
Як на мене, цей сценарій є досить ризикованим. При бажанні й парламент, і уряд можуть не визнати указ президента про розпуск Верховної Ради, а відтак заблокувати дочасні вибори, як це в нас уже було в 2007-2008 роках. Тоді виникає ризик політичної кризи.
Та наразі це інструмент тиску на парламент. І треба не тільки тиснути, а й домовлятись. Мовляв, гаразд, ми не будемо розпускати парламент, але давайте домовимось, що ми достатньо швидко – в перший же тиждень після інавгурації – затвердимо кадрові ініціативи президента. Хтозна, може так уже домовляються, але наразі ми ще не знаємо результатів переговорів.
Зеленський наполягає на інавгурації 19 травня, парламентарі в свою чергу не кажуть ані так, ані ні. Побоюючись розпуску Верховної Ради, вони затягують інавгурацію. Логіка проста, і більшість експертів вважають, що гранична дата, коли ще можна буде розпустити парламент – це 27 травня. Пізніше це вже буде нелегітимним. А тому якщо інавгурація відбудеться 28-го, то розпустити Раду Зеленський вже не зможе. Чим завершиться ця тактична боротьба, і хто яку роль в ній відіграє – ми дізнаємось уже на початку наступного тижня, коли зберуться всі лідери парламентських фракцій і груп.
Які важелі впливу в Зеленського? Радше це за все тут головним є статус і аура нового президента, а далі – мистецтво переговорників. Зараз багато депутатів готові сподобатись новому президенту: в багатьох немає шансів потрапити до Верховної Ради, а тут бодай місце в списку в разі підтримки. Чи знак подяки в тій чи іншій формі. У цій грі на лояльність команда Зеленського навряд щось обіцятиме, але з різних причин представники фракцій і груп будуть готові підтримати нового президента, і цей спектр досить широкий: від «Батьківщини» і частини «Народного фронду» до депутатів Опоблоку.
Вирішення питання інавгурації буде залежати від багатьох чинників: як ситуації в парламенті, так і позиції Парубія – в разі, якщо не знайдеться 260-ти депутатів, які підтримають призначення процедури на 19 травня. Команда Зеленського може вибрати і більш гнучку тактику: публічно чи в іншій формі пообіцяти, що питання про розпуск Ради не розглядатимуть.
Якщо інавгурація таки пройде 19 травня, то це буде майже за місяць після виборів – не так, як це було з трьома попередніми президентами, яких інавгурували десь через два тижні. Затягування очевидне, і це некоректно і неправильно, особливо враховуючи ситуацію в країні та конфлікт з Росією. Такі перехідні періоди досить ризиковані: знижується стабільність інституцій. Досить поглянути лише на те, як нині працюють суди.
Затягування працює всупереч державним інтересам. Про катастрофу не йдеться, але додаткові проблеми виникають. Як і психологічна нестабільність через підкилимні ігри та інтриги. Так закладається протистояння між Зеленським і парламентом – і це теж недобре.
