Бійцям АТО не завадить повчитися етикету у місцян

Сьогоді – перший “вихідний” день за час роботи на посаді Голови ЦВА.

Чому в лапках? Тому що – під тиском друзів і обставин. Четвертий день хворію на ОРВІ і друзі примусили хоч один день відпочити. Хоча, план на сьогодні був “подорожній” – хотів поїхати по області.
Після зустрічі з керівництвом батальону “Золоті Ворота”, вирішив поїхати в кафе на обід. Назву кафе не публікую, аби не звинуватили в рекламі: дуже смачний і пристойний обід – 55 грн.
Вертаючись з охороною назад в готель, побачив таку картину: прямо перед моїм носом, біля входу в готель, зупиняється таксі і з машини вивантажуються “три богатирі”: двійко молодиків в шортах і “тєло в камуфляжі”. “Шорти”, підртимуючи з обох боків “камуфляж”, підводять його до банкомату і “аватар” намагається щось там тицати з метою отримання грошей.
Білий день. Ідуть діти, жінки… І… “захісники вітчизни”… Я ледь втримався, аби не використати “народний язык”:
– Воїни!!! З якого перепугу ви в такому стані? З якої радості ви в такому стані залишили підрозділ?!
– А чого це ви вирішили, що ми воїни???
– Ти з мене ідіота не роби – лютую! Зараз телефоную в ВСП і вони швидко все з”ясують!
“Шорти”, при слові “ВСП” одразу зникли і потупились. Аватар продовжував щось тицати в банкоматі.
– Я вам даю три хвили щоб викликати таксі і повернутись в підрозділ! Негайно!
Поки “шорти” телефонували, я спостерігав за “аватаром”. Спостерігав і відчував, як мене накриває хвиля люті. Крім того, що це лайно позорить військо, що воно сіє зневагу до армії серед цивільних, воно ще просто пропиває гроші своєї родини: своєї дружини, своїх дітей! Відчув, як почала тремтіти від люті рука. Таке є відчуття було в мене під час провокації в Лисичанську за участю священників УПЦ МП.
В той час під”хала машина і “аватари” почали завантажуватись. Я збагнув, що “тєло” так і не змогло отримати гроші. Дістав сто гривень:
– Візьміть на проїзд і щоб через 15 хвилин були в підрозділі!!!
Тіла запевнили, що коштів на таксі у них вистачає і поїхали.
Повертаючись в готель, я подумав: якби ще три хвилини, я б їх за шиворот відтягнув до зупинки поруч, знайшов би десь метли і примусив би прибирати вулицю. Показово!!!
Я знаю, що це поза законом. Я знаю, що зараз на мене накинуться “захисники прав людини”. Але, я б так зробив і був би щасливий! І це було б справедливо!

Георгий Тука


Загрузка...