Моє тотальне несприйняття Порошенка через нещирість і лицемірство, через зверхнє ставлення до людей, присвоєння собі чужих або неіснуючих перемог не означає, що я за Зеленського. І вже точно ви не знайдете ніде, щоб я нього «топив».
Політика імітації власної незамінності (пам’ятаєте – «єслі нє Порошенко тохто?)» призвела до того, що Тохто підкрався непомітно.
Зеленський був потрібний Україні, щоб продемонструвати, що попит людей на правду і щирість (неважливо, чи дійсно він такий зсередини чи це лише сценічний образ) переважає раціоналізм і, подекуди, здоровий глузд. І це гарно. Ми мусили пройти через це. Зростання попиту на правду свідчить про дорослішання нації і дає їй надію на якесь майбутнє, аби усі освічені не поїхали. Недаремно вона (ідея, а не «він», Зеленський) вперше об’єднала Схід і Захід, помірковану освічену вату і поміркованих освічених патріотів. Змушений констатувати, що усі розчаровані.
Але я не сприймаю позицію «краще ефективний покидьок ніж чесний дегенерат», тому що слід покласти край вибору між дегенератами і покидьками. Українці не заслуговують на подібну альтернативу. Їм просто треба пошукати чесних президентів і ефективних мерів не серед злодіїв і недоучок. Вони існують. Просто система побудована так, що їх не пропонує.
Як на мене, Зеленський закінчився призначенням нового обличчя понтоватого нуворіша Авакова і звільненням уряду Гончарука, а остаточну крапку на ньому поставило звільнення Сергія Верланова і Макса Нефьодова.
І тут річ навіть не у персоналіях чи нахабному беззаконні, а у необережно промовленому сполученні: «гарною освітою бюджет не наповниш». «Ось і все» — подумав тоді я. Освіта не потрібна, а совково-бидлячий термін «наповнення бюджету» так просто не відколи не узявся — президент поринув в дружню затишну спільноту досвідчених і мудрих «наповнювачів» — носіїв совково-бидлячої традиції Кілі Азірова і його позашлюбного брата Арсена Бе-бе-бекова.
Зеленський — це абсолютно безвідповідальна особа, яка швидко втомилася від тягаря влади і віддала її професіоналам і крєпкім хазяйственікам. Він перебуває в теплій ванні недолугих бидлуватих мудреців, які «знають як треба». Його виборці прагнули інновацій в державі, а опинилися в дремучому лісі з Чортами і Вовками.
Не сприймаю зневажливе ставлення до виборців 73% чи до 25%, не опускався до публічних принизливих епітетів щодо обох президентів. Вони – наше горе, а не об’єкт глузування. Наше бридке обличчя, а не хайп і мазохістська насолода. Безсовісність одного не виправдовує інфантильність і нахабство іншого.
Давайте об’єднуватись, гнати цю саранчу геть. Але не під гаслами повернення до минулого в особі геніального і чесного дипломата-воєводи. Поважаючи усіх «порохоботів», які за близьку моєму серцю національну ідеологію, яку номінально проповідував Порошенко (не навчивши синів мові), я категорично проти тих, хто ліпив з нього куміра і приписував неіснуючі риси. З такими людьми нам не по дорозі, бо вони нездатні на «творче руйнування», на створення «інклюзивних інститутів» за Аджемоглу. Феодали, подібні Порошенку не є альтернативою, антонімом войовничому невігластву Єрмака, Шмигаля, Авакова чи Венедіктової. Бо їхня опора — це Кернеси, Труханови, Свинарчуки, а не народ.
