Цього тижня у Страсбурзі на сесії Парламентської асамблеї Ради Європи депутати з країн-«оплотів демократії» в Європі можуть капітулювати й відкрити двері для тріумфального повернення делегації Росії в ПАРЄ без жодного виконання резолюцій та умов Асамблеї. Повернення росіян до ПАРЄ вже фактично стало частиною державної політики Німеччини і Франції під приводом «прагнення до діалогу».
1. Цим ПАРЄ створить перший прецедент зняття навіть символічних санкцій з Росії за її агресію проти України та окупацію наших земель. Далі може послідувати зняття вже економічних санкцій ЄС і російський реванш у Європі.
2. Це стане ціннісним і світоглядним крахом Ради Європи та найгіршим відзначенням 70-ї річниці цієї організації, яка була створена після 2-ої Світової війни з метою запобігання війн у Європі на базі принципів верховенства права, демократії та прав людини.
Більшого приниження Рада Європи не переживала за всі 70 років свого існування. Її репутація буде просто вщент розтоптана і знищена. Після цього постане справедливе питання про доцільність подальшого існування Ради Європи, її фактичне саморуйнування та можливий розпуск як у свій час Ліги націй.
3. Це також буде ганебним символом 80-ї річниці «мюнхенської зради», яка в Європі пройшла практично непоміченою. Мабуть, тому що наводить на історичні паралелі із сучасністю, від яких європейцям хотілося б сховатися.
Тож генетична хвороба «мюнхенської змови» не лише не подолана, а й схоже на порозі нового небезпечного рецидиву. Сподівання Європи умиротворити знахабнілого агресора і шантажиста за рахунок “далекої” для неї жертви – тоді Чехословаччини, на цей раз України, це так само дорога в прірву.
4. Аргументація європейських лідерів про неприпустимість виходу Росії з Ради Європи, щоб не позбавити 140 млн. росіян права звернення до Європейського суду з прав людини, притягнута за вуха, бо в Росії і так діє закон, який дозволяє не виконувати рішення ЄСПЛ.
А заклик громадянського суспільства і правозахисників Росії зупинити її вихід за будь-яку ціну – навіть ціною зради цінностей та України – вчергове доводить, що російська демократія закінчується там, де починається українське питання.
5. Одна з причин повернення росіян у ПАРЄ дуже банальна – гроші! Росія вже 2 роки не платить свій внесок у бюджет Ради Європи (30 мільйонів євро на рік).
Тому замість оптимізації видатків і скорочення надто роздутого чиновницького апарату (більшого, ніж у Раді), європейці, які постійно вчать нас як жити чесно, самі роблять дуже нечесно і підло – заради грошей повертають росіян у ПАРЄ, незважаючи на те, що ті не виконали жодної резолюції, які приймала ця організація на засудження агресії Кремля проти України.
6. Нинішня деградація Європи є дзеркалом, що відображає проблему звички до комфорту. Сучасні покоління європейців розслабилися і сприймають свободу, демократію та права людини як дар від попередників й довічну даність, які не потрібно більше відстоювати і за які непотрібно боротися у кожному поколінні.
Однак це не так. Виклики і загрози європейським цінностям виникають постійно й кожне покоління має бути готове боротися за них проти різних форм варварства – гітлеризму, сталінізму і комунізму, а нині гібридному варварству Путіна. Інакше цінності заміщаються цинізмом, боягузством і лицемірством, що приховуються під «збереженням діалогу». А капітуляція – це не діалог! Саме на це розраховує Путін і антиєвропейська Росія для підриву основ Європи.
7. Для тих же наших партнерів, хто не втратив гідності і честі вільних людей, нагадаю слова видатного захисника європейських цінностей Уїнстона Черчилля: «Ніколи не здавайтеся — ніколи, ніколи, ніколи, ні у великому, ні в малому, ні у значному, ні в дрібному, ніколи не здавайтеся, якщо це не суперечить честі і здоровому глузду».
8. У можливості російського тріумфу у Страсбурзі винні не тільки продажні, цинічні європейці, а й наша влада – як Порошенко, так і Зеленський, не здатні ефективно відстоювати національні інтереси України.
Минулого тижня в Парижі і Берліні Зеленський особисто почув про те, що німці і французи вирішили повернути російську делегацію до ПАРЄ. Але Зеленський відмовився від боротьби, він навіть не намагався боротися, відбувшись пустими заявами з листочка, які він бачив уперше. Зеленський – не в своїй тарілці і не розуміє, що треба робити і як себе вести у колі світових лідерів. Його принизливий пієтет перед ними веде до поразок України на міжнародному фронті.
9. Я рішуче протистою таким меншовартісним підходам і капітулянтським настроям як нової владної команди у Києві (заради начебто “мирного врегулювання”), так і багатьох в Парламентській асамблеї у Страсбурзі (під приводом “прагнення до діалогу”, адже агресор напав не на них).
Як член ПАРЄ я прилетів у Страсбург, щоб боротися до кінця, бо я ніколи не здаюся. Європейські лідери заслужили на правду і вони її обов’язково почують! Я твердо, як завжди, зроблю те, що мав би зробити Володимир Зеленський, щоб домогтися скасування вже майже прийнятого рішення.
10. Я пропоную українцям та європейцям спільну дорогу перемоги, а не швидку дорогу принизливої поразки! Разом будемо сильними – захистимо як Україну, так і європейські цінності й цивілізацію від російського варварства!
Водночас, Україна має піти з ПАРЄ, якщо туди повернеться Росія!
