Те, що ФСБ планує акції протесту під час проведення об’єднавчого собору, навряд чи можна назвати новиною. Новиною стала б відмова російських спецслужб від провокацій в Україні.
Точно так важко назвати сенсацією можливу участь у цих провокаціях намісника Лаври митрополита Павла. Сенсацією стала б інформація про відсутність тісних зв’язків російських спецслужб і Російської Православної Церкви.
Російські спецслужби займалися провокаціями на території нашої країни практично з першого дня проголошення нашої незалежності. І це – не образ, це факт. Мало хто пам’ятає, що в день референдуму 1 грудня 1991 року з’явилася інформація про вибуховий пристрій у столичній синагозі. Мало хто пам’ятає тому, що вибуховий пристрій було виявлено. А ось якби він не був виявлений, якби він вибухнув, про це пам’ятали б всі і завжди. І аж ніяк не тільки в нашій країні. Тому що заголовки всіх світових видань 2 грудня 1991 року проголошували б “Українці проголосували за незалежність. Вибух у Київській синагозі, кількість жертв встановлюється”. І все було б ясно – проголосили незалежність, щоб могли без нагляду “старшого брата” підривати синагоги і вбивати євреїв, чим вони, власне, завжди і займалися, поки їх не заспокоювали царі чи комісари.
Всі провокації, які влаштовує Москва на нашій землі – від вбивств до пропаганди – з того ж ряду. Тут живуть дикуни, які здатні тільки до бунту, насильства і руйнування, які не здатні домовитися між собою – немов би кажуть вони світу. Просто віддайте їх нам, це наші дикуни. Наші улюблені дикуни, мы же братья. Ми знаємо, як їх приборкувати, а ви не знаєте. Не хочете – нарікайте на себе, знову будуть вбивства і провокації. Цього разу для різноманітності вибухне у Лаврі – по-перше, не вперше, а по-друге – не все ж синагоги підривати.
Те, що у цій провокаційній кампанії може брати участь хтось із священиків і навіть ієрархів РПЦ в Україні – теж є цілком природним. Ну давайте все ж дивитися правді в очі, ніяка це не українська церква, а російська. Навіть не російська, а русская, саме так вона захотіла називатися. І це не тому, що це церква російського народу, це відсилання до імперської традиції, в якій русскімі вважалися великороси, українці та білоруси. І якщо церква вважає так, то чому так не може вважати один з її ієрархів і навіть не один? І чому дивно, що для цих ієрархів Україна – це просто околиця Росії, в якій настало тимчасове помутніння. Помутніння, яке скоро закінчиться. А поки потрібно протистояти “бандерівцям”, грекам, всім тим, хто зазіхає на російську церкву і «русскій мір»? Для такого світовідчуття навіть не потрібно бути агентом ФСБ. Але якщо рідні спецслужби – а для таких людей саме ці спецслужби рідні – хочуть допомогти у боротьбі за святу справу, то чому б їм не допомогти? Чому б не нагадати, що українці – просто народ екстремістів, “різуни”?
Наше найголовніше завдання – навчитися з цими провокаціями справлятися. І коли вони відбуваються в рясі, і коли вони відбуваються у “вишиванці” під патріотичну музику. У ФСБ багато облич, але кожне – вороже і згубне для України.