Що робить із нас людей, або чому деякі з homo sapiens стають тваринами?

0
46

У моєму окрузі є село Сусваль. Ну, Сусвалем воно стало декілька років тому, будучи названим на честь загиблого в АТО односельця. У цьому селі, як і багато в інших – увесь минулий рік йшла боротьба за перехід православної громади до Православної Церкви України. В принципі, ця боротьба триває і наразі. Хоча храм офіційно переданий ПЦУ.

На днях у селі відійшов у вічність батько голови місцевої ОТГ п. Степан. Прожив життя в цьому селі, до речі, його ж батько був закатований поляками і похований на подвір’ї місцевої церкви.

Коли п. Степан був живий, при опитуванні про перехід з УПЦ МП до ПЦУ, він віддав свій голос за ПЦУ і заповів, щоб, коли помре, його занесли до храму. І ось, прийнявши останню сповідь від настоятеля ПЦУ, невдовзі помер. Сім’я вирішила поховати покійного з священиком ПЦУ. Похоронна процесія вирушила до церкви. Прийшовши, побачили храм закритим. Священик УПЦ МП відмовився впустити родину до храму, а парафіяни МП стали стіною перед дверима.

Під час цього процесу труна з покійним стояла навпроти храму. Людина, яка прожила життя в рідному селі і хотіла піти в останню путь зі своєю церквою і у своєму храмі – не змогла це зробити.

Християнське милосердя?

Християнське співчуття?

Християнська повага?

Мораль проста.

Церква зорієнтована на країну, яка вбиває і поневолює українців сотнями віків, і яка не може пустити до сільського храму померлого християнина, не може претендувати ні на що.

Окрім того, як покаятися і саморозпуститися.

І наше спільне завдання цього добитися. Рано чи пізно!

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here