Росії не вдалося дискредитувати Україну під час голосування Радбезу ООН

Отже, Україна у складі Ради Безпеки ООН.

Це не друге пришестя, яке врятує світ, але після Незалежності це вже друге пришестя України до Радбезу, яке допоможе просувати наші інтереси.

Як це було?

Ми дійсно були єдиним кандидатом від Східноєвропейської регіональної групи. Це означає, що група нам повністю довіряє і не висуває конкурентів. І це принциповий сигнал. У нас ним, на жаль, нехтують.

Але на нашому безальтернативному висуванні не могла не зіграти Росія. Вони вкинули тезу, що, мовляв, українці штучно нагнітають, бо їх і так виберуть. Цей натяк вчора і сьогодні підхопили й наші ЗМІ.

Але все було не так просто.

Насправді, росіяни працювали з багатьма країнами, щоб вони нас не підтримали і ми пройшли з мінімальною кількістю голосів. Чому? Щоб потім запустити сигнал – низький результат голосування за кандидатуру України є барометром ставлення міжнародного співтовариства до київської хунти.

Насправді, хунта теж не сиділа в очікуванні зради і заздалегідь розгорнула масштабну роботу – від зустрічей і розмов Президента, глави МЗС та контактів на всіх рівнях з країнами, точне розташування яких на карті і я вам одразу не вкажу, до виставки в Нью-Йорку про наш внесок в ООН напередодні голосування та охоплення усіх делегацій сувенірною продукцією в день голосування (дозволено правилами ООН).

177 “за” з 193 держав-членів ООН – це беззаперечний вотум довіри Україні. І це принциповий сигнал.

Перемога не в тому, що ми стали членами Радбезу. Who, так би мовити, else? Перемога в тому, що ми зламали тихий підкилимний план з дискредитації України шляхом використання результатів голосування.

Що це нам дає?

– авторитет,
– низку процесуальних можливостей для просування питань, які нас цікавлять (а деякі питання нас дуууже цікавлять),
– додатковий полігон для дипломатичних маневрів з обміну одних питань на інші,
– гарну школу для дипломатів, які пройдуть через Радбез,
– про всяк випадок можливість запобігти тому, щоб Раду раптом не перетворили на зраду.

Але ніщо з цього, звісно, не зрівняється з тим кайфом, який ви будете отримувати від перегляду на ваших екранах нових серій
мелодраматичного бойовика “Засідання Радбезу”.

Раніше ми були в сюжеті, лише якщо сюжет був про нас. Тепер ми там просто є.

ПС: Держава-агресор і держава, яка всіма силами відбивається від цього агресора, за одним столом в РБ ООН… Треба ще подивитися, чи таке колись було. O tempora, o mores!

Дмитрий Кулеба