Каюсь, не витримав.
Пішов раніше із зустрічі міністра енергетики Демчишина з нашою фракцією. Бо якщо б ще довше його послухав, то могло б статися непоправне.
Демчишин в першу чергу – він про це каже – “хвилюється про 2.5 млн співвітчизників”, котрі залишилися у Криму. Про тих співвітчизників, котрих російські війська убивають на Сході, з допомогою тих же вироблених Феодосійським оптичним заводом прицілів, він не хвилюється.
Тому він готовий поставляти електрику російським окупаційним військам, готовий забезпечувати електроенергією промисловість, котра поставляє окупанту товари і зброєю, платить податки в держбюджет агресора.
Насправді у РФ вистачить резервних електропотужностей, щоб населення могло сяк-так жити, якщо вимкнуть військові та промислові об’єкти. Насправді українські справжні громадяни чи не вперше побачили, що Україна відважилася на економічний тиск на окупанта.
На жаль, ще раз переконався, що найслабше наше місце у війні з Росією – це Київ.
