Марино Михайлівно, я про вас не забув

Кілька днів тому, у Маріупольській міській лікарні #1 я познайомився з жінкою на ім’я Марина Михайлівна, яка сиділа в черзі до лікаря.

Ми розговорилися. Жінка розповіла, що, маючи 44 роки робочого стажу, отримує всього 1500 грн пенсії. А поряд з Мариною Михайлівною сиділа Лідія Василівна, яка сказала, що в неї 39 років стажу і 1450 грн пенсії.

Вони прийшли в лікарню, бо в них боліли руки та ноги. Але окрім цього, в кожної з них в очах читався біль через несправедливість. Обіцяв розповісти їхні історії з трибуни парламенту і слово дотримав.

Таких жінок по Україні – мільйони. Вони все життя чесно пропрацювали, але отримували копійчані зарплати і як наслідок – копійчані пенсії.

Така ж туга в очах українських колгоспників. Вони все життя тяжко працювали, їм ставили трудодні, а замість зарплати давали мішок дерті чи соломи. І тепер, вийшовши на пенсію, вони не мають, за що їсти.

Пенсійна реформа не вирішила проблем ні мешканок Маріуполя Марини Михайлівни та Лідії Василівни, ні колгоспників, ні мільйонів інших українських пенсіонерів. Ми вимагаємо від уряду негайно внести зміни до пенсійного законодавства і вирішити проблему низьких пенсій для людей, які мають величезний трудовий стаж.

Це питання не лише справедливості, а й економічної безпеки України. Щоб зупинити потік еміграції з країни – ми маємо піднімати зарплати і пенсії.


Загрузка...