Через 100 років після проголошення незалежності балтійські країни на карті є, а СРСР – немає. Це урок для тих, хто любить розказати, що як вирішили в Москві, так і буде.
Зустріч президента Сполучених Штатів із президентами Латвії, Литви та Естонії висвітлюється у світових медіа не стільки з точки зору взаємин США з трьома балтійськими країнами, скільки з точки зору ставлення Трампа до Росії, Китаю або Мексики.
Як це нерідко буває у випадках появи Дональда Трампа перед публікою, американський президент наговорив так багато сенсаційного і суперечливого, що журналістам і аналітикам доводиться ламати голову: що він насправді мав на увазі і чи мав взагалі – або говорив для “красного слівця”, у своїй улюбленій манері ведучого популярного шоу.
І все ж найголовніше в балтійському саміті – не те, що сказав Трамп. Завтра американський президент скаже чи напише щось ще і ми знову будемо намагатися зрозуміти його. Найголовніше – це сама ця зустріч. Саме запрошення лідерів балтійських країн до Білого дому в соту річницю проголошення незалежності Латвії, Литви та Естонії.
Коли 1940 року Радянський Союз вирішив знищити цю незалежність і анексувати країни Балтії, Сполучені Штати цього не визнали. І не визнавали ніколи – не дивлячись на спільну із СРСР війну з Гітлером, незважаючи на угоди в Ялті.
Мало хто знає, що коли Сталін намагався включити до складу ООН не тільки СРСР, УРСР і БРСР, а й Литовську РСР – тобто “легітимізувати” радянську Литву – союзники йому в цьому відмовили. Ніякої радянської Литви або Латвії в міжнародному праві так і не виникло.
Балтійські країни залишалися на політичних картах. Їх посольства працювали у Вашингтоні. Їх паспорті визнавалися. Для жителів СРСР все це могло здаватися дивним – адже імперія своїх територій не віддає, який в цьому сенс?
Однак розпад імперії почався саме з прагнення балтійських народів відновити свою незалежність і покінчити з окупацією. І ось через 100 років після проголошення цієї незалежності балтійські країни на карті як і раніше є, а їхні президенти зустрічаються в Білому домі із президентом Сполучених Штатів.
А Радянського Союзу – їхнього головного ворога – на карті немає і ніколи більше не буде. Є лише Російська Федерація, яка незграбно намагається претендувати на роль імперії і робить всі радянські помилки.
Саме про це ми повинні пам’ятати, коли обговорюємо долю Криму і Донбасу і чуємо – в Україні чи на Заході – що як вирішили в Москві, так уже і буде.
Історія доводить зворотне: рішення Кремля, навіть прописані в конституціях і проведені через “референдуми”, нічого не варті, коли намагаються конкурувати з міжнародним правом і справедливістю.
