Чому ж так важливо боротися з тотальною зрадою? І чому важливо відзначати успіхи? Не успіхи політиків, ні. Успіхи країни.
І не дарма ж представники ЄС, МВФ і просто фінансові інвестори постійно повторюють, що захоплені прогресом України, що країна зробила за останні чотири роки більше, ніж за попередні 20 років. Це говорять не українці, яких легко оголосити продажними. Це говорять люди зі сторони.
І важливо про це говорити самим українцям. Не тому, що потрібно славити політиків біля керма. Як багато хто подумав. А заради того, щоб уникнути реваншу. Щоб останні чотири важкі роки не пройшли дарма. Щоб ми не розгубили те, що з так важко було досягнуто. А нічого не допомагає реваншу більше, ніж тотальна зрада.
Половина розмов між людьми з бізнесу, фінансистами, креативним класом зараз зводяться до того, що робити, якщо переможе Тимошенко. Потім ці розмови плавно переходять до теми, куди ж в такому випадку іммігрувати. А другий тур Тимошенко-Рабинович або Тимошенко-Бойко не тільки лякають і воскрешають фантомні болі 2009 року, а й нагадують голлівудські блокбастери “хижак проти чужого”. Всі бояться Юлю. Але не саму тендітну жінку, і не те, що вона когось там посадить в тюрму. Всі бояться того, що вона може зробити з країною. Це ризик. Який ближче до виборів стане основним. І для інвесторів. І на валютному ринку.
Є надія, що цей ризик не реалізується. Але надія надією, а все управлінці знають, що потенційні ризики необхідно мінімізувати. Потрібно зробити все, щоб шкода імені популіста була мінімізована. І мова йде не про улюблену іграшку – міняти Конституцію залежно від політичного моменту. Важко собі уявити, щоб перед інавгурацією Трампа американські еліти змінювали Конституцію, відбираючи повноваження у президента. Йдеться про те, щоб максимально ускладнити потенційний реванш.
Якої шкоди може завдати Тимошенко? Яка шкода від популіста? Реванш. Це може бути одночасно і реванш Путіна, і реванш популістської бездарної економічної політики, яку сповідувала Україна більшу частину своєї історії. І тому так важко дати відповідь іноземним інвесторам, що запитують, чому Юля – це так небезпечно, тому що вона проросійська чи популіст? Адже самому собі складно відповісти, що гірше.
І не помічаючи успіхи, ми самі допомагаємо реваншу. Не помічаючи, що економічна політика останніх років призводить до зростання економіки, зростання доходів населення, що випереджає інфляцію, що настрої і споживачів, і бізнесу поліпшуються, ми ризикуємо, що цю економічну політику легко змінять. Важливо розуміти, що ефект від економічних рішень приходить через місяці, а іноді й роки. І як зростання економіки США зараз не має нічого спільного з політикою Трампа і триває по інерції, так і девальвація 2014 року, наприклад, була зумовлена бездарною економічною політикою Януковича. Вони підпиляли всі ніжки стільця і втекли, звинувачуючи потім з Москви всіх і вся в тому, що стілець впав.
Тому що якщо не говорити про те, що завдяки тільки першим крокам в медичній реформі вдалося зменшити вартість закупівель ліків на 40%, поліпшивши при цьому якість препаратів, то реваншист легко відіграє все назад, відбере закупівлі у міжнародних експертів і задовольнить своїх спонсорів з медичної мафії.
Тому що якщо не говорити постійно, що впровадження автоматичного повернення ПДВ через єдиний реєстр – це величезний прогрес, то реваншист легко це скасує. Адже суспільство не знатиме, що це так важливо.
Якщо не говорити про те, що Україна провела ефективну макроекономічну стабілізацію, що дозволило зменшити дефіцит бюджету, і тепер боргове навантаження на країну постійно знижується, то популісти легко роздують дефіцит, з’явися у них тільки можливість позичати гроші. А у проросійських популістів завжди буде можливість взяти гроші на півночі. І так, боргове навантаження саме знижується, нехай і абсолютна цифра боргу зростає. Значення має лише відносний показник, відношення держборгу до ВВП. І це відношення тільки за 2017 рік знизилося з 80% від ВВП до 73%. І продовжує знижуватися в 2018 році.
Тому що якщо не говорити, що незалежний Центробанк і нове банківське регулювання – це величезний успіх, то реваншист легко все прибере, буде вручну управляти Нацбанком, запустивши верстат з друку гривні. Чим це закінчується, ми всі знаємо.
Якщо не говорити про те, що Нафтогаз забезпечив нам де-факто газову незалежність від Росії, перейшовши на європейські поставки, то реваншист легко відіграє все назад, домовиться з Газпромом (а там дуже чекають змін в 2019 році і навіть прямо про це говорять). І знову отримає політичну ціну на газ, за яку ми зазвичай дуже дорого платили. І так, знизить тарифи. Це не відчують пенсіонери та бідні люди, які отримують субсидії. Але зате порадіють ті, хто сидить на газових схемах, і роками заробляв на різниці в ціні.
Тому що якщо не говорити, що за останні роки Україна зробила ривок в побудові армії, що кордон не рухається, що на дипломатичному полі ми домоглися максимуму з можливого (ах, Путін не здався, як же так), то реваншист тут же підпише капітуляцію з Росією. А те, що наші популісти вміють підписувати такі договори з Путіним, ми знаємо.
І так, це абсолютно не означає, що реформи йдуть так, як треба. Реформи йдуть дуже повільно. У багатьох галузях нічого не змінилося. Саме не змінилося і тому ми ще дуже бідна країна. І глибина тієї дупи, в яку ми себе загнали, до 2014 року не дозволяє нам відразу стати Швейцарією. І це лише говорить про те, що треба прискорювати реформи, вимагати реформ, а не відкочувати назад.
Чому у Путіна так легко вийшло знищити демократію в Росії? Тому що саме демократію росіяни звинувачували в кризі, яка в 90-і була неминучою. Вони отримали щеплення від демократії. Те ж в контексті реформ може статися і у нас. Якщо суспільство не буде знати, що реформи працюють, то з нами трапиться щеплення від реформ. І як результат – реванш. Популістський. Проросійський.
Що приводить країну до Венесуели.
