Зворотня тяга, або як спілкуються раби

В українському колективному підсвідомому є специфічна вада, народжена 33-м роком та, загалом, брежнівським “застоєм”:

– замітати справжні проблеми під ковдру.

Не треба плутати бажання говорити усіх про все з продуктивним обговоренням проблем, що потребують вирішення.

Квалифікуюча ознака тоталітарного суспільства – придушення зворотнього зв’язку.

Важлива мотиваційна база:

– верхи придушують його тому, що не хочуть на нього реагувати, бо їх головний мотив – збереження існуючої системи,

– низи придушують його у собі тому, що генетично звикли “не висовуватись”, не наражатися на небезпеку.

Але є нюанс:

– усі процеси в світі працюють завдяки зворотньому з’язку.

Імітація “свободи слова”, яка, нібито, царює в суспільному спілкуванні, соцмережах, ЗМІ, багато кого вводить в облуду, і викривається з часом лише тим, що ці розмови геть нічого не змінюють.

Між тим, справжній зворотній зв’язок, що працює, не так легко забезпечити.

Він має конкретні ознаки:

– повідомлення має бути почуте (сигнал має пройти),

– повідомлення має бути перекладено на мову сторони, що його приймає, раціоналізоване у зрозумілих для нього поняттях,

– після розуміння поведінка сторони, що його приймає, МАЄ БУТИ ЗМІНЕНА (!).

Ця зміна поведінки і є вирішальною ознакою того, що зворотній зв’язок спрацював.

Якщо поведінка реципієнта не змінюється, не має значення, як вільно ви користуєтеся вашою свободою слова, як широко ви можете обговорювати те, що забажаєте.

Свобода українського суспільства говорити про що заманеться, є ознакою національної гордості – мовляв, у Білорусі та Росії немає і того.

Але, треба, нарешті, визнати, що наші вільні розмови нічого не змінюють.

Сутністю якісного, працюючого зворотнього зв’язку є ціннісна готовність сторони, що його приймає, змінити себе – готовність на рівні цінностей.

Але ви можете зайти у найближчий супермаркет (місце, де люди обирають та витрачають гроші), або просто пройтися вулицею, та подивитись, як зустрічаються очами та спілкуються між собою наші люди.

У цьому процесі панує надзвичайна напруга. Навіть, молодь, яка, нібито, “розкута” надзвичайно напружена у спілкуванні.

Раніше, ніж щось сказати, людина створює внутрі себе комок нервів, та готується до бою.

Бо працює закон курятніка, згідно з яким, за щире висловлювання або просто посмішку, можна потрапити на суспільну “парашу”, бути осміянним або піддатися засудженню та облуді.

Незважаючи на коливання наших знамен, наше суспільство залишається наскрізь тоталітарним та практично немає ознак відкритого.

Відкрите суспільство – це суспільство, де ви можете вільно, не готуючись до стрибка в прірву, висловити те, що ви відчуваєте, і вас не плюнуть сусіди по загальної параші, в якій ми існуємо.

Тільки дуже невпевнені люди обривають зворотній зв’язок:

– люди, яким здається, що якщо вони сприймуть іншого, їх чекає катастрофа свідомості, світу, який вони збудували.

Так спілкуються раби.

Вільна людина завжди бачить в Іншому не загрозу, або функцію.

Вона бачить в Іншому Суб’ект.

Це розпочинається з готовності надати йому можливості просто “бути”.

Якщо ми не надаємо людині зворотнього зв’язку у вигляді готовності змінюватись, у відповідь на його існування, ми не визнаємо його людиною.

Це не означає сюсюкання.

Зв’язок має бути відповідним – обставинам, цілям, етиці, власне, поведінці самого Іншого.

Іноді – відповідний зв’язок це постріл.

Але ж постріл, а не істерика або ковдра.

Відкрите суспільство, інший рівень суспільних відносин забезпечується лише відповідними цінностими змінами – готовністю змінювати власну поведінку та правила, у відповідь на відповідні сигнали з боку інших людей.

Злочини посадових осіб влади, мають обтяжуючий характер, по зрівнянню з відповідними злочинами “звичайного” громадянина.

Але, не менший злочин коємо ми усі, коли не хочемо змінювати власну поведінку, у відповідь на сигнали з боку Іншого.

Подивиться, що робиться на наших дорогах.

У 90 відсотках ситуацій бидло з грошіма змагається з бидлом без грошей ще право не зважати один на іншого.

Але, без зворотнього зв’язку у Всесвіті нічого не працює.

Тому, у будь-якій ситуації він усе одно буде забезпечений.

Просто, якщо не проходить “слабкий” сигнал, якщо його недостатньо, щоб змінити поведінку сторони, що приймає, сигнал буде посилено.

Звідсі – дорожні та сімейні скандали, випадки застосування зброї, що усе частішають, радикалізація політичної риторіки та розборки за паркувальні місця:

– Зв’язок, зв’язок!!! Дайте мені зв’язок – волаємо ми один до одного:

– Поміть мене! Вислухайте мене! Зверні на мене увагу! У мене є потреби, у мене є відчуття, у мене є бажання!!! У мене є стремління! Гей, сусід! Державо! Люди!!! Вогонь, блядь!!! Откат нормальний, бій ще.

Волаємо, але не чуємо.

Інші люди та їх потреби – для нас не привід змінюватись; аби втримати своє.

Ми – суспільство істот, що добровільно обриваємо кожного дня, кожного контакту зворотній зв’язок з реальністю.

Взагалі-то, це тип поведінки божевільних.

Бути успішним в Україні, у будь-якій сфері або починанні дуже легко – треба просто забезпечити зміни у відповідь на сигнали зворотнього зв’язку.

Але ми залишаємось у своєму божевіллі, бо це вже генетична звичка – жити та діяти у хащах власних уявлень про світ, не залишаючи йому шансів докричатися до нас.

Колись вона була викликана необхідністю вижити, зараз – є загально прийнятою стратегію існування, що відсікає альтернативи, бо вона звикла відсікати усі альтернативи геть.

Цей інфернальний вир затягує нас усе глибше, а виправляється одним рішенням – змінюватись, коли інша людина благає про зміни.

Це визнання Іншого, визнання його потреб, відчуттів, бажань, побоювань, – надання йому можливості вільно, та без побоювань, донести власну точку зору до мене, моя готовність змінити власну поведінку, після усвідомлення Його прохань – і є головною переможною стратегією нашого суспільства. Людського суспільства.

Суспільства, яке я хочу збудувати і в якому я хочу жити.

Але для цього треба зробити страшну для українця річ – побачити реальність так, як вона є.

Припинити її зачакловувати, обрізати, калічити, огороджувати та ховати під ковдру.

Повна зміна правил.

Страшна річ.

Як саме життя.