Загибель п’ятьох українських інтелектуалів – важка втрата в московсько-українській війні

У тотальному протистоянні з московським мордором – осердям якого є ідеологічне протистояння – втрата офіцерів світоглядової війни є надзвичайно важкою.

Мусимо дописати «цю обірвану книгу їхнього життя» і доки можемо, йти до спільної цілі – Великої України.

Двох з п’ятьох знав особисто.

Моє знайомство з Сашком Маслаком було дивовижним. 9 березня 2001 року, коли «Самостійна Україна» захопила офіс КПУ, патріотична громада зібралася на місці подій. У результаті постійних вербальних перепалок з комсою, виникла ідея продовжити спілкування і обмін аргументами десь у підворітні поряд. Більша частина пішла проводжати комсу у бік Контрактової, а міліція несподівано повела їх на Поштову.
Невеличка кількість націоналістів-інтелектуалів, у справі дискусії жестами (здається нас було четверо) вирішила наздоганяти червоних. Підбігаючи до Поштової, розминулися з групою мєнтів, що довівши комсу (десь близько 30 осіб) до переходу, з виглядом виконаної справи ліниво поверталися назад.

Забігаємо у перехід і наштовхуємося на натовп молодих адептів сифілітика Ілліча. Часу на роздуми не було. “Зірваний” з двох ніг влетів усередину натовпу. Його самбівським навичкам скручувати опонентів, допомагав мій делікатний (усього 40-розміру) але не менш важкий бундесівський бєрц, що довершував справу ударом в фейс.

Овощі з комсомолу замість того щоб давати здачі чи оборонятися безладно втікали в бік метро. І тільки, комсомолка-депутатка Наталя Жежук намагалася хоч якось у стилі Космодем’янської рятувати тєла її соратників. Десь хвилини за дві-три ми загнали їх за турнікети, по дорозі лишаючи таваріщей з обличчями кольору їхнього прапора.

Щоправда згодом у спільній газеті російського, українського, білоруського і молдавського комсомолу «Вмєстє» була феєрична стаття про те, як герої комсомольці мужньо оборонялися проти банди націоналістів оззброєних палками і кастетами

Коли назустріч нам побіг наряд поліції ми мусіли рєтіруватися в бік Річного вокзалу. Група розділилася. Оттоді я познайомився з Сашком Маслаком, що біг поруч. Потрохи, оглянувшись назад і побачивши, що нас намагається наздоганяти всього двоє ППСеників, ми стишили біг і обернулися назад. Мєнти одразу втратили азарт, перейшли на хід, зупинились і подалися геть.

Вже згодом я дізнався, що худий хлопець, здається він тоді був в окулярах, є одним із інтелектуальних лідерів консервативного руху. Ця повага до Сашка Маслака супроводжувала весь час. Нехай таким запам’ятається. Воїном, що слово своє підкріплював ділом…

Олексій Курінний – це вже інша історія. Хтось сьогодні написав про нього як про «доброго фанатика». Надзвичайно влучна характеристика. Олексій – це як обірвана книгозбірня. Людина дивовижної цілеспрямованості. Глибини.

Надзвичайно цілісна особистість. В час, коли студенти і викладачі легко розмінюються на кон’юнктуру грантів і різних мод, Олексій твердо відвойовував Україну в Україні. Йдучи українськими назвами вулиць Києва – знайте це його праця. І таких праць було багато.

У нашій книзі «Як облаштувати Росію» – його стаття була однією з найгрунтовніших. Він будував коаліції щодо захисту української мови, інколи опиняючись під ударами різних крил цієї коаліції.

Ми якраз і зустрілися на одній з таких мовних ініціатив,що здається вже позаминулого тижня збирав професор Іван Ющук. Говорили про подальші проекти. Про його можливе працевлаштування. Адже як безумовного ворога Москви – його догризали не лише московські воші, але й українські гниди. Йому влаштували неймовірно брутальну і підлу обструкцію ліві екстремісти в могилянці, а «ті тихі та тверезі богобоязливі патріоти» спокійно спостерігали за цим моральним вбивством.

Я постійно дивлюсь у групу лобіювання України і українського в Україні, яку активно у фейсбуці модерував Олексій. І чекаю його допису. Заклику «ширень». Статей. Книг. Вже другий день не хочеться вірити, що цього не буде…

Але є ми. І мусимо, доки живемо робити цю справу далі. Постійно. Вперто. Тотально. З пам’яттю про полеглих побратимів. У Тотальній війні з Вічним Ворогом за Велику Україну…

Прощання з Олексієм Курінним відбудеться завтра, 8 вересня 2017 року з 11 до 12 години у Будинку Кіно (Саксаганського, 6). Похорон о 14-00 на Південному кладовища, ділянка №38 (одеська траса за Вітою Поштовою).