Як слід розуміти слова Путіна про “націоналіста Медведчука”

Те що Путін згадава про Медведчука, якого західні ЗМІ трохи раніше називали можливим посередником між Москвою та Вашингтоном – навряд чи є простим збігом обствавин.

Під час «діалогу з російським народом» російський президент Путін несподівано згадав колишнього Главу адміністрації президента Кучми, а нині – спецпредставника України з питань гуманітарного характеру у складі Мінської контактної групи – Медведчука.

Причому, згадав досить своєрідно, назвавши його «справжнім українським націоналістом», який керується у своїй діяльності ідеями «класиків української політичної думки» кінця ХІХ ст.

Подібна заява російського керманича викликала шквал іронічних коментарів в українському сегменті мережі Інтернет (та, звісно, у соціальних мережах), і, загалом, можна було б проігнорувати слова президента РФ. Зрештою, чи мало він усього цікавого говорив?

Проте є кілька моментів, які примушують поставитись до слів Путіна більш серйозно.

Перший момент полягає в тому, що не так давно були оприлюднені дані журналістського розслідування агентства Reuters, яке стверджує, що оточення президента США Трампа намагалося знайти «виходи» на Медведчука, аби за його допомогою налагодити контакти з керівництвом Росії.

Нещодавно я намагався розібрати цю версію, тому не буду повторювати усі деталі, але просто нагадаю, що, загалом, спроби звернення до В. Медведчука як до посередника між оточенням Трампа та Путіним могли бути цілком реальними.

Далі, буквально за день до «спілкування Путіна з народом», Держсекретар США Р. Тіллерсон зробив досить двозначну заяву про те, що «Україна і Росія можуть укласти угоду, яка відрізнятиметься від Мінських домовленостей». Держсекретар США запропонував «прийти до задовільного врегулювання завдяки певній структурі, відмінної від Мінська, але для реалізації цілей Мінська». Тобто, Тіллерсон фактично запропонував керуватися не тільки буквою, але й духом Мінських угод.

І от, буквально наступного дня Путін згадує про Медведчука, якого західні ЗМІ трохи раніше називали можливим посередником між Москвою та Вашингтоном. Навряд чи цей збіг обставин є випадковим.

Зверніть увагу на цікаву структуру самого меседжу Путіна. Він називає Медведчука «націоналістом», і це, по суті, перетворює характеристику російського лідера на засіб вірусного маркетингу. Тепер щонайменше кілька днів прізвище лідера «Українського вибору» буде, як то кажуть, «на слуху».

Далі, своєю заявою Путін досить недвозначно вказує саме на Медведчука як на посередника між Вашингтоном, Києвом і Москвою. Мовляв, от є такий український політик, він не проросійський, він «націоналіст» – але з ним я готовий говорити. Тому, якщо хочете неформально поспілкуватися зі мною – будь-ласка, шукайте контакту з Медведчуком, і ми отримаємо змогу обговорити всі болючі питання з порядку денного.

Нарешті, потрібно розібратись, що означає у трактуванні Путіним характеристики «націоналіст». Для нього (як зрештою і для будь-якого російського політика від Жириновського і до Навального) «український націоналіст» – це будь-хто, хто визнає факт існування української держави. Адже для російської політичної еліти цей факт – неочевидний. Водночас, Медведчук як політик, який займав в Україні найвищі державні посади, очевидно, і є таким «націоналістом». І з такими націоналістами Путін готовий говорити.

Якщо вдуматися, то ця заява – це вже певний програмний підхід до діалогу з США щодо «врегулювання ситуації в Україні». Путін вже навіть готовий спілкуватися з «українськими націоналістами», але тими, які були при владі за часів Кучми. Тобто, він, наче, готовий визнати українську державність, але за умови, що Україна являтиме собою не «прозахідну», а нейтральну державу.

До того ж, у контексті заяв Тіллерсона слід згадати, що Медведчук сам є автором мирного плану, який пропонує механізм реалізації домовленостей, досягнутих у Мінську. Зокрема, ще у лютому минулого року колишній Глава адміністрації Кучми в своєму інтерв’ю іспанському виданню El Pais висував ідею «переформатування» Мінських домовленостей, запропонувавши діяти, керуючись не лише буквою, але й духом «Мінську-2».

Власне, це не перша складова «плану Медведчука», яка стає відомою широкому загалу. Зокрема, спецпредставник України також пропонував щоб Верховна Рада прийняла низку законів – про амністію», про особливий статус ОРДЛО, про вибори на Донбасі та про внесення змін до Конституції щодо децентралізації повноважень від Києва до регіонів.

Звісно, ці міркування можна продовжувати, проте головне не це. Найголовніші висновки виглядають наступним чином.

По-перше, версія Reuters про спроби «виходу» оточення Трампа на Путіна через Медведчука набуває підтвердження (хоча і опосередкованого) від самого Путіна.

По-друге, називаючи Медведчука «націоналістом», Путін досить недвозначно натякає, що саме очільник «Українського вибору» є «ідеальним переговорником», який влаштовує і Кремль, і Білий дім.

По-третє, висловлюючи готовність до переговорів «через націоналістів», Путін явно натякає Вашингтону, що він готовий «шукати компроміси» в «українському питанні». І це є більш ніж очевидною відповіддю на останню пропозицію держсекретаря США, який припустив, «що уряд України і уряд Росії могли би прийти до рішення, яке задовольнило би всіх, через іншу схему, ніж Мінський формат».

Нарешті, характеристику з боку Володимира Путіна можна розглядати як натяк на те, що саме у «плані Медведчука» і слід шукати прийнятний для Кремля механізм урегулювання на Донбасі. Причому, можна припустити, що в Кремлі сприймають цей механізм як компромісний.