Всіх росіян, від президента до прибиральника, об’єднує одна проблема

Академіки Російської Академії наук, що підписали лист із протестом проти спроб директора ФСБ реабілітувати організаторів репресій 30-х років – не люди, що несподівано прозріли й усвідомили наслідки путінського правління.

Це члени клубу 1 липня, які і до того виступали проти спроб російської влади втручатися у наукову діяльність. До того ж – невеличка купка членів цього клубу. Дисиденти з дисидентів.

Вся інша наукова і творча громадськість, всі ці мерзотники, що підтримали свого фюрера у захоплені Криму і Донбасу – мовчить, ніби нічого не сталося.

Для мене нічого нового в цьому немає. Я читав, як після хрущовської відлиги більшість її ентузіастів стала вірними брежнєвцями й не згадувала про несміливий присмак свободи.

Я на власні очі бачив, як після знаменитого «листа Ніни Андрєєвої» у «Советской России» мої колеги-прихильники горбачовської перебудови на кілька тижнів перетворилися на її критиків і знову повернулися до «ідеалів» після того, як отримали відповідну вказівку з ЦК КПРС.

Проблема росіян як нації, що у всіх них – від президента до прибиральника, від академіка до таксиста – немає ніяких цінностей, ніякої моралі, ніяких завдань, крім одного – вижити. І я не буду дорікати їм за це.

У жахливій державі, яка може за кілька років знищити мільйони своїх громадян і навіть за 80 років після цього вірити у доцільність такого злочину, не може бути інших завдань.

Наша складність в тому, що за сторіччя життя разом з росіянами українці успадкували у них цю єдину цінність і продовжують жити в її парадигмі, парадигмі неповаги до людини, безвідповідальності, пристосуванства й колективної брехні.

Задача українського державника – не просто побудувати Україну. Ми маємо відівчити українців від необхідності виживати і дати їм можливість жити. Просто жити.


Загрузка...