Відсутність фінансової грамотності українців залишається великою проблемою для економіки

Вчора, 10 вересня клани в Україні знову показали всьому світу і ринкам, що не вміють долати розбіжності та об’єднуватися у важкий момент.

А момент для Української держави дійсно непростий: АТО триває, а відтік капіталу і безробіття нестримно зростають.

Провідні аналітики вважають неповороткість ринку праці та ринку спільного інвестування ключовими проблемами української економіки, які пригнічують зростання упродовж останніх років. І якщо Кабміну Володимира Гройсмана не вдасться пожвавити економічне зростання, то Україна навряд чи зможе виконати вимоги кредиторів, насамперед МВФ. І тоді нам загрожує дефолт.

Відповідно, впаде рейтинг українських державних облігацій. Нашим політикам тоді не треба буде боятися, що Україна опиниться на сусідньому з африканськими ліжками у світовій палаті інтенсивної терапії. Тобто зараз ми стали найбільш проблемною країною Європи. І судячи з усього, проблеми будуть ще більш серйозними, якщо політики не почнуть домовлятися і не перестануть зациклюватися на своїх рейтингах, що постійно падають. А уряду давно б пора почати змінювати старий порядок денний з нацпрограмами і концепціями, що втратили актуальність.

Новини за темою: Дефолт не за горами? Як врятувати український “Титанік”
У цьому зв’язку, наприклад, Гройсман і Кубів чомусь забувають про внутрішній український капітал для підйому економіки – величезну кількість гривні та іноземної валюти поза банківською системою (ті ж “золоті матраци” чиновників, рекордні зарплати яких продовжують стрімко рости), що перевищує ВВП України і всі транші кредитів МВФ. Це насправді так. Багато моїх знайомих високооплачуваних чиновників хочуть вкладатися в різні небанківські фінансові інструменти та отримувати дохід більший, ніж ставка за депозитом. І це реально.

Більш того, зараз у період “зачистки” банків склалася унікальна ситуація для розвитку українського ринку спільного інвестування. Але ніхто з міністрів про це не говорить, найгірше – нічого не робить. Або чекають, коли банківська система разом з інститутами спільного інвестування впадуть разом з економікою країни? Хоча в країні формується така кон’юнктура, коли не банки, а компанії з управління активами (КУА) швидше нарощують свій інвестиційний бізнес. Тому логічним стає той факт, що акціонери збанкрутілих банків стали ініціювати створення КУА з корпоративними та пайовими інвестиційними фондами.

Так і діючі банки почали розвивати афілійовані з ними КУА, оскільки багаті чиновники продовжують пред’являти попит на якісні інвестиційні послуги. Але при цьому недовіра і незнання, тобто відсутність фінансової грамотності українців, залишаються у нас основними проблемами для розвитку цих керуючих компаній. Ми порівняли особливості цієї проблеми з міжнародними аналогами і зробили висновок, що рівень знань у наших громадян про компанії з управління активами з КІФами і ПІФами – на рівні 6-8% від цільової аудиторії. На Заході – це понад 50%, а за оцінками китайських колег – у них цей рівень досягає 60%.

Однак, заради справедливості треба визнати, що минулого місяця міжнародне рейтингове агентство Moody’s Investors Service вперше за останні два роки змінило суверенний рейтинг України з підвищенням його на один щабель – з Caa3 до Caa2 (прогноз змінено зі стабільного на позитивний). І все ж не ці агентства визначають політику держави, важливо лише те, що у нас дійсно величезні борги, занадто великий дефіцит держбюджету і надзвичайно великі соціальні витрати. Тому ми повинні скоротити витрати, а також розміри заборгованості та дефіцит. А у разі поглиблення кризи, комерційним банкам знову знадобиться фінансова допомога держави.

Ось і виходить: одна справа рейтинг, інша – фактичний стан українського реального сектора економіки, фінансового ринку і дефіцит держбюджету. Але чи можливо одночасно вводити заходи економії і стимулювати економічне зростання? Це дуже складне і важке завдання. Багато політиків у Верховній Раді і Кабміні, які педалювали тему скорочення витрат, вважали, що заходи економії допоможуть зміцнити довіру інвесторів, покінчити з невизначеністю і в підсумку підтримають зростання економіки України. Але зараз, думаю, з упевненістю можна говорити, що ця теорія у нас не працює.

А недавнє дослідження аналітиків МВФ лише посилило тезу про те, що економія – це стримуючий фактор. Якщо наш уряд хоче продовжити боротьбу за платоспроможність, продовжити структурні реформи, то міністрам слід зосередитися на заходах із стимулювання розвитку українського ринку спільного інвестування, одночасно вирішуючи стратегічні проблеми кредитоспроможності країни, пов’язані з глобальними реформами у сфері пенсійного забезпечення та охорони здоров’я.

На закінчення хотів би в кількох словах переказати недавню розмову зі своїм давнім-давнім знайомим підприємцем, з яким на самому початку 90-х ми починали в Києві інвестиційний бізнес, а тепер протягом багатьох років він живе в Берліні. І цей вже сивий бізнесмен у мене запитував: “Чи будуть коли-небудь українці жити так само, як німці?” і тут же сам мені відповів: “Ніколи. Ну, не будуть, просто не дано…” Ну, так – це думка лише однієї людини, хоча і дуже освіченої та професійної. Звичайно, своїм співвітчизникам він бажає тільки всього найкращого, але і відмовлятися від власних спостережень і висновків теж категорично не хоче. Як кажуть, він уже в тому віці, коли ріже в очі правду-матку.

До речі, на моє запитання, чому все вийшло у китайців? Він з властивою йому прямотою сказав: “Тому, що там китайці, тому у них все і виходить”.