В Україні створили ефективну машину з розграбування радянського економічного спадку

Зрозуміло, що в такій гранично гострій обстановці говорити про шляхи розвитку економіки і підвищення доходів пересічних громадян – заняття складне і невдячне, бо цими днями голови політиків забиті зовсім іншими і більш приземленими, ближчими до їхніх особистих інтересів речима.

Але коли ж почне розв’язуватися ця тяжка ситуація в країні, конкретно – коли розпочнеться оздоровлення української економіки? Поки ніхто не знає. Адже розвиток – це насамперед модернізація нашої інфраструктури в найширшому значенні: те, що знижує витрати, підвищує ділову активність і розширює добросовісну конкуренцію. Що для цього потрібно робити членам Кабміну і законодавцям?

В принципі, що робити – давно відомо. Тут нема нічого нового – це обмеження свавілля монополій фінансово-промислових груп, різке скорочення розмірів корупції, запровадження розумного протекціонізму і гідного прожиткового мінімуму для забезпечення бодай мінімальної справедливості за нинішніх умов величезного розриву між бідними і багатими. Наприклад, не на словах, а на ділі провести реформу щодо введення прогресивної шкали податку, щоб було з чого давати гідну платню вчителям і лікарям, а також платити не жебрацькі пенсії. І, нарешті, позбутися від цього моторошно образливого почуття несправедливості в системі освіти та охорони здоров’я.

От останнє зробити значно важче, бо в медицині цілому поколінню лікарів “зламали мозок”, тепер переважна більшість увірувала в те, що основне завдання – не лікувати пацієнтів, а заробляти на них гроші. На це спрямовано і кабмінівський варіант медичної реформи. Не важко спрогнозувати і те, яким буде майбутнє наступних поколінь українців після уважного вивчення нового закону про освіту, що зменшує кількість обов’язкових предметів з 22 до 9. Важко в це повірити, проте народні обранці виключили з числа обов’язкових дисциплін фізику, хімію, біологію тощо. До всього цього 14 вересня стало відомо про те, що голови МЗС Болгарії, Угорщини, Греції та Румунії надіслали лист міністрові закордонних справ України Павлу Клімкіну, де висловили занепокоєння щодо низки положень Закону України “Про освіту”.

Виходить, у нового покоління педагогів і медиків тепер основне завдання – не формувати освічену і здорову націю, а виключно виконувати вказівки профільних міністерств і відомств. І це стає зрозуміло всім. Це очевидно навіть звичайному трудязі, що ми живемо в державі, в якій створено ефективну машину з розграбування радянського економічного спадку. Відповідно, з точки зору олігархів зайві знання для найманих працівників просто ні до чого, вони надмірні й навіть шкідливі. Тому діти олігархів і високооплачуваних чиновників навчаються в найкращих європейських університетах, а не в національних вишах в Україні.

Може, у тих власників фінансово-промислових груп і членів Кабміну, які контролюють українські ринки, зовсім інші плани на майбутнє країни, ніж у переважної більшості українців? Або крім землі вже нема що грабувати? Та такими темпами ми можемо дійти до того, що частині суспільства взагалі стане на все наплювати. Ще гірше, якщо вийдемо на такий безглуздий сценарій, де більшість людей міркуватиме десь так: мовляв, чого “смикатися”, якщо все в руках олігархів і подальший розвиток подій залежить тільки від них.

Що тут сказати? Звісно, і у влади, і у людей мають бути інші пріоритети. З моєї точки зору – це в першу чергу вкладення в людський капітал. У держави для цього є достатньо можливостей, наприклад, бюджетні кошти, що спрямовуються у пріоритетні галузі й сфери розвитку. Але, відверто кажучи, вже не менше десятка років на різних рівнях влади чиновники озвучують загалом правильні пріоритети, а ось реальні доходи громадян (особливо в останні роки) нестримно падають. То скільки ще уряд і парламент будуть пропонувати людям “почекати”? Ще років десять-двадцять? Але громадяни їм резонно зауважать: мовляв, хотілося би добре пожити в цьому житті, а не слухати балачки політиків про те, як прекрасно в далекій перспективі заживуть наші онуки.

І на завершення хотів би підсумувати та наголосити – “веселуха” розпочалася. Арсеній Яценюк і ще низка відомих політиків робитимуть усе, щоб сісти в крісло президента країни. Правда, важко повірити в те, що заклики політиків, зокрема, прихильників Порошенка чи Саакашвілі, можуть дати щось позитивне, коли на вулиці вже економічна паніка, яка змушує людей шукати бодай якийсь заробіток для сплати за комірне, щоб щось придбати або зберегти для навчання чи зміцнення здоров’я дітей, заховати “вузлик” з харчами в холодильнику або льосі.

І епіцентр цієї паніки всім відомий – це “трикутник” Кабмін-Верховна Рада-НБУ, що народжують все нові й дедалі потужніші хвилі інфляції і валютних коливань, а також нестримне зростання тарифів ЖКГ. При цьому найнебезпечніше полягає в тому, що ці високооплачувані чиновники з народними депутатами вже не можуть викликати довіру людей до своїх порожніх обіцянок і некомпетентних дій, а їхні словесні інтервенції цю паніку тепер не зупинять. От у такі хвилини мимоволі замислюєшся: невже вони нас нічому так і не навчили? Невже пересічні громадяни не зміняться, а останні трагічні події нікого так нічому і не навчать?

А може, саме так нас хотіли організувати? І тепер наше суспільство або виживе, перетворившись і змінившись, або, на жаль, будемо і надалі каятися і платити за все і за всіх.