В Україні може швидко настати період, коли багатим доведеться ділитися з бідними

Так, треба чесно сказати: головна трагедія і головна ганьба сучасної України – це злидні сотень тисяч простих людей, навіть мільйонів. Саме злидні, а не бідність.

Мільйони українців по всій країні змушені в буквальному сенсі боротися за виживання. Це той показник здоров’я (точніше нездоров’я) української економіки, який не прикриєш жодними озвученими членами Кабміну цифрами зростання ВВП країни.

Тому рейтинги політичних лідерів нестримно падають не тільки з причини невдоволення соціально-економічними реформами, а й тому, що влада, яка уособлює “нову” державність, є далекою від українського суспільства. І чим значнішим здається цей відрив у тих чи інших органів влади, тим швидше знижується довіра до них.

Тому залишається тільки “радіти” за наших патріотів, адже бути багатим народним депутатом – це чудово! Не випадково у Верховній Раді вже зареєстровано проект постанови парламентського комітету з питань регламенту та організації роботи ВРУ. Якщо його ухвалять, то зарплати народних обранців зростуть майже в 2 рази – з нинішніх 17 тис. грн на місяць (у рядових парламентаріїв) до 30 тис. грн. Причому вже з 1 жовтня поточного року. Проект за підписом 9 з 10 членів регламентного комітету було зареєстровано 5 жовтня 2017 року.

Їхня пропозиція – встановити розмір посадових окладів народних депутатів на рівні посадових окладів міністрів, враховуючи розмір прожиткового мінімуму на 1 січня 2017 року – 1544 грн, також комітет з питань бюджету визначив надбавки в розмірі, встановленому для членів Кабміну.

А чи можна таке застосувати до простих українців? Думаю, багатьом з нас останнім часом доводилося чути, мовляв, поточний момент нагадує лихі 90-ті роки в Україні. Як на мене, то такої руйнівної кризи Україна зазнає вперше. Згадайте, до середини 90-х майже всі ми були бідними.

Правда, не було такого величезного державного боргу, ми не проводили АТО на сході країни, нарешті, не було такої величезної прірви між бідними і багатими. Та й наші чиновники тоді не вміли збирати данину з малоосвіченого населення. І ось у “жирні” нульові роки в Україні сформувалася каста корупціонерів, про дійсні розміри “золотих матраців” яких ми завдяки тиску Заходу дізналися лише рік тому. І що?

Хтось ще вірить у те, що чиновники Євросоюзу і США будуть рятувати українських колег від протестів місцевого населення? Не сумніваюся, вже ніхто! Тому час уже братися за розум нашим чиновникам, щоб зі своїми проблемами впоратися самим. У тому числі говорити про те, що українському бізнесу робити, коли у країні, яка воює, дорогі кредити, високі витрати еліт, низька кваліфікація Кабміну і Верховної Ради. Дійсно, до 70% проблем мають у нас внутрішні властивості, починаючи від захисту прав приватної власності тощо.

Звичайно, легше за все політикам перевести стрілки на зовнішню загрозу, дехто навіть пропонує поки не займатися внутрішніми проблемами, оскільки має місце зовнішня загроза. Наші витрати на озброєння і ВПК – це сьогодні один з основних способів підтримки економічного зростання в Україні. От тільки б влада не наступала на радянські граблі та не припускалася помилок СРСР, коли в Африці іржавіли танки, а радянські жінки не могли собі купити колготки. І який же це капіталізм в Україні, якщо в нас зарплати і пенсії не за працю, а за посади і звання.

Добре б нашим політичним лідерам вивчити не лише американський, а й грузинський досвід, а також жорсткі дії Заходу на бездіяльність слабкої влади. Судіть самі, Агентство з міжнародного розвитку США (USAID) назвало зміни бізнес-клімату в Грузії за нашого спільного знайомого Міхеїла Саакашвілі “найзначнішими і найшвидшими реформами, проведеними в якій-небудь із країн світу впродовж останніх 50 років”. Для успіху реформ Грузію повинні були сприйняти на Заході, а для цього самі реформи обов’язково потрібно було проводити в західному ключі. І це було зроблено.

Тому всю докорінну ломку грузинського суспільства та економіки можна звести до трьох напрямів. Перший — перетворення в держуправлінні з різким зниженням ролі чиновництва. Другий — роздержавлення економіки, її лібералізація і масштабна приватизація. Третій — рішуча зміна старого чиновницького апарату й орієнтир на молоді кадри. Останній чинник став ключовим елементом у досягненні успіху грузинських реформ. Тоді влада усвідомила, що провести кардинальні та глибокі реформи зі старим бюрократичним апаратом не вийде.

Це вже зрозуміли і ми в Україні. Стало очевидно, що міністри і нардепи навіть не відрізняють інвестицію від кредиту. І невідомо, що ще в запасі мають ці високопоставлені чиновники для українського бізнесу і в цілому для населення?! Але залишимо емоції. То що ж робити? Перш за все, владі треба починати працювати і консультуватися, як це було на ринку, що занепадав у лихі 90-ті роки, з підприємцями, які мають надійну репутацію. Такі є, і ми добре знайомі один з одним. І вже тільки це буде дуже потужним позитивним сигналом для бізнесу, в тому числі для іноземних інвесторів. Це буде також потужним сигналом до міжнародної конкуренції та ефективної боротьби з корупцією.

А поки таке передчуття, що в Україні стрімко настає той період, коли багатим доведеться ділитися з бідними. І за пару місяців, найімовірніше, все визначиться, нагорі буде авантюрна опозиція чи слабка влада.