Українці мають вшановувати справжніх ветеранів Другої світової війни

Саме сьогодні, в день Великої Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні хочу згадати про свого діда, Федора Михайловича Рибалку, який вже в перші дні Другої світової війни був покликаний на фронт.

Про це свідчить довідка, яка була видана Котовським райвійськкоматом.

Отримавши повістку на фронт, Федір Михайлович Рибалка влітку 1941 року прийшов до військкомату разом зі своїми односельцями. Так, майже в повному молодіжному складі села, молоді бійці були відправлені на захист Кременчуцького напрямку в якості піхотинців.

18342381_1764727273817192_94316166994740207_n3 жовтня 1941 року фашистські війська захопили Котовку. Страх, голод, тяжкі часи та випробування чекали на тих, хто залишився в селі. Після того, як мій дід, Федір Михайлович пішов на фронт моя бабуся, Віра Авксентіївна залишилася з маленьким сином Володею в Котовці.

В ті часи на двох вояків видавалася одна гвинтівка, але на кожного видавалося по сім патронів. Федір Михайлович пішов на фронт зі своїм кумом на прізвище Рева. Після прибуття до Кременчука ополченці зайняли оборону. На другий день під час масованого обстрілу мого діда Федора Михайловича було поранено осколком снаряду в живіт. Лікар госпіталю, після огляду пораненого діда, визнав його стан безнадійним і сказав покласти його в морзі…

18423693_1764727217150531_1358187703654183726_nВ той час наші війська відступили, так і не встигнувши евакуювати поранених із госпіталю. А німці продовжували вбивати поранених, окрім тих, хто вже був у морзі, де залишили помирати мого діда Федора Михайловича. Коли наші війська повернули собі на короткий період позиції поблизу Кременчука, кум мого діда Рева розпочав його пошуки і знайшов його живим у морзі, де він пробув без води та їжі 5 днів.

Вдруге Федора Михайловича було поранено в ногу. Тривалий час йому доводилося ходити в чоботі та валянку, оскільки нога з бинтами не влазила в жодне взуття. Але не зважаючи ні на що він залишався в строю, впевнено рухаючись до перемоги.

18341746_1764727157150537_490939139729940558_n21 вересня 1943 року під час наступу 6-ої гвардійської двічі Червонознаменної Орловської стрілецької дивізії Котовку було звільнено від гітлерівців. Відступаючи, німці спалили майже усе село, залишилося лише 11 недогорілих хат. Моя бабуся, Віра Авксентіївна згадувала, як вони ледь не загинули під час пожежі, врятувавшись в підвалі палаючого будинку. Односельці, яким вдалося вижити почали повертатися до мирного життя.

Мій дід, Федір Михайлович Рибалка, дійшов до Угорщини. Він отримав бойові нагороди: «За відвагу», «За оборону Москви», «За взяття Бутапешту», а також післявоєнні нагороди. Згодом він повернувся додому з війни. Незважаючи на контузію та два поранення він був щасливий.

Після цього розпочався період відбудови рідного села Котовка, оскільки німці зруйнували та спалили не лише будинки селян, а й всі колгоспні виробничі приміщення, лікарню, дві школи та магазини.

Федір Михайлович Рибалка дуже не любив розповідати про війну, а на всі розпитування мого батька, Віктора завжди відповідав: «Краще тобі цього не знати».

Низький уклін і велика шана всім ветеранам Другої світової війни.