Український темперамент треба використовувати для боротьби, а не співання тужливих пісень

Позаминулий допис про те, що ми єб***уті у загальносуспільному масштабі, який викликав бурну схвально-гумористичну реакцію, насправді, зовсім не гумористичний.

Дев’ять років дослідження – це не тимчасовий висновок під поганий настрій.

Я, зо всією можливою серйозністю, ще раз хочу принципово затвердити:

– доки ми не визнаємо, що знаходимося у стані гострого, загальнонаціонального за масштабом та глибиною колективного психічного розладу, ми не отямимось і не почнемо повертатись до нормальної раціональності та прямої волі.

Славнозвісний полковник Друзь, невдало висловився, але цифру вказав вірну – 93 %.

Треба лише зауважити, що вона стосується усіх нас, а не лише ветеранів АТО. У цьому сенсі – ми дійсно вороги один іншому, але найперше – вороги самі для себе. Мені зауважують, що ці міркування стосується усього людства, а не лише українців. Так, стосується.

Але, у нас є дві ключові відмінності, які визначені у формулюваннях “гострого” та “національного”.
Перше зрозуміло, бо нація у стані національно-визвольної боротьби.

Друге прививалося довгою історією продукування кращими національними умами Великої та Вічної Історії поразок та злиднів, де над безпорадним телям-українцем, знущалися усі, хто захоче.

А, якщо поставали козаки, усе одно гинули, бо така наша доля. На мою думку, українці мають стати з телят скорпіонами – безжальними, холодними, раціональними та далекоглядними. Отрутою для своїх ворогів. Жалоба має бути перетворена на пристрасть. Скажений темперамент, який ми використовуємо на сльози та співання тужливих пісень, має бути опанований, взятий у силовий каркас волі та спрямований на пробиття національного коридору в Майбутнє.
Наша влада має бути страшною для наших ворогів.

Звичайне правило діалектики:

– встановлення садка вишневого коло хати, затишку, злагоди, миру, спокою є можливим лише за умови надбання протилежних якостей – повної безбашеності, люті, безжальності та мстивості.

Вільне валяння на кошмі з поїданням вареників можливо лише за умови надбання здатності до крижаного,
далекоглядного, витонченого, підступного, єзуїтського планування.

Ніхто не може використати нас. Лише ми використовуємо інших.

Ми не працюємо на умовах. Ми з початку три рази кажемо “ні”. Люди не знаходять нас. Ми знаходимо потрібних людей і обробляємо їх у потрібному ступені. Воля, безжальність та суворість – ось, що має бути культивовано в нації.
Коли від нашої безжальності здригнуться найбільш нелюдські з росіян, можна буде сказати, що перший залік ми отримали.

Лише тоді, складуться умови, коли можна буде вдома садочки обприскувати, не чекаючи, що нас у черговий раз ошукають.

Шукаєте національну ідею? Ось вона вам.

Не можна сказати, що у нас нема такого в характері або воно себе ніяк не виявляло. Одне з найуспішніших кримінальних угруповань в 90-ті роки у Москві було очолюване українцем і було практично українським за складом.

Один з найрезультативніших отрядів спецназу в Афганістані, 186 ооспп, так і називали “українським”.

Один з небагатьох корисних національних міфів, що залишився в нашій свідомості, це міф, про те як Сірко відпустив бранців назад до Криму.

Єдине, чого нам не вистачало – це далекоглядної раціональності. Гарної освіти. Єзуїтства. Як казав Плотін, пристрасть народжує думку. Спаплюжена пристрасть народжує спаплюжену думку. Починати треба з випрямлення пристрасті. Вона має бути бурною, глибокою, та спрямованою не на себе, а на зовнішні об’єкти. Якщо ти патріот – бажай. Бажай, як можна пристрастніше. Якщо ти бажаєш, навчайся, як те здобути.Гостри свій розум постійно, поки дихаєш. Набувай нової якості, поки здатен рухатися. Світ має здригнутися від довгих, сталевих українських нейромереж.Але, спочатку визнай, що ми хворі. Спаплюжені. І дуже далекі від самих себе. Це – умова оздоровлення. Тоді воно піде.

Було – стало.