Українські солдати мають вдосконалювати майстерність, а не стригти газони

Я завжди за порядок, мені подобається, коли пофарбовано, побілено, коли чиста підлога і чисті пісуари.

Я за те, щоб ходити строєм і в ногу, щоб ліжка були охайно заправлені. Мене тішать акуратно підстрижені газони.

Це якщо військовим є де жити в нормальних людських умовах.

Якщо для них побудували в пунктах постійної дислокації комфортне житло і казарми з гарячою водою і душем, теплим туалетом, сучасні їдальні.
Якщо на полігоні у них сучасні комфортні намети. Такі як, наприклад, у американців або німців.

Якщо вони щодня вдосконалюють свою бойову майстерність на полігонах, стрільбищах, тренувальних майданчиках.

Якщо вони отримали якісну форму і спорядження. Не будь-яке, а якісне. Не таке, яке подобається організатору тендеру на закупівлю, а таке, в якому солдатам і офіцерам зручно і в бою, і на тренуванні, і в варті.

Коли це все є, коли для боєготовності і боєздатності підлеглих начальник зробив все можливе, то можна спитати і за бордюри, і за газони, і за те, як натягнутий колючий дріт. Проте у нас часто буває навпаки.

У нас часто спочатку бордюри. І травичку повищипувати. І кантики на ліжках понабивати. Навіть якщо ліжка в такому приміщенні, в якому добрий господар худобу не триматиме.

А коли підлеглий щось спитає про пріоритети, нагадає, що в нього некомплект людей, що техніка не відремонтована і нема чим і ким її ремонтувати, що люди обурені скотськими умовами проживання, що у нього не лише на бордюри, а на бойову підготовку часу не вистачає, то його можна і матюками покрити. Таке у нас нормально.
Таке у нас багато хто з військових керівників вважають природним, таким, що є стріжнем українського війська, без чого не можна аж ніяк.

Ага, найсильніше в Еуропах військо побудували. Курво.