Українська фінансова влада працює так, ніби завтра вже не настане

Мінфін послідовно нарощує державний борг України, який у серпні поточного 2017 року виріс до 1 958,37 млрд грн (в еквіваленті 76,56 млрд дол., тоді як за підсумками минулого 2016 року рівень ВВП ледь перевалив за 93 млрд дол.).

Також стала особливою прикметою останніх тижнів девальвація гривні, продовжуючи прискорювати зростання споживчих цін. Водночас Кабмін швиденько перетворює країну на сировинний додаток, а ми із завидною впертістю намагаємося вбудуватися в систему Євросоюзу, що об’єднує країни тільки з якісними економіками. Зате в себе вдома, як у перший рік незалежності, лише говоримо про економічні реформи і живемо, як на будівництві.

У зв’язку з цим хотів би нагадати, що ми давно вступили до СОТ, що об’єднує понад 150 країн, на які припадають понад 95% світової торгівлі. Але хто від цього виграв? Україна? Ні, оскільки виграють від членства в СОТ тільки ті країни, в яких конкурентоспроможними є політичні та економічні системи.

Ось і 1 жовтня поточного року, як відомо, вступили в дію автономні торговельні преференції ЄС для України. І що? В Кабміні, звичайно, з цього приводу знову почали лунати хвалебні промови для малоосвіченої публіки.

А насправді нам надали додаткові нульові тарифні квоти лише для українського меду (2,5 тис. т), кукурудзи та кукурудзяного борошна (650 тис. т), ячменю і ячмінного борошна (350 тис. т), пшениці та пшеничного борошна (65 тис. т), а також на ячмінну крупу (7,8 тис. т), овес (4 тис. т), оброблені томати (3 тис. т) і виноградний сік (500 т). Це те, без чого сама Європа не може жити. А ось де нульові квоти на товари машинобудування, металопродукцію тощо? І вже важко приховувати той факт, що для західних інвесторів український ринок щоразу стає другорядним і нецікавим.

Ця обставина посилюється ще й тим, що окремі високопоставлені чиновники ніби тримають усіх за безмозких ідіотів, проїдаючи і розкрадаючи за допомогою примітивних схем благополуччя не тільки наших дітей, а уже й онуків.

Судіть самі. Якщо ще була надія на торжество здорового глузду і справедливості, коли 9 серпня цього року Кабмін скасував рішення про репрофайлінг облігацій внутрішньої держпозики (ОВДП) у портфелі Нацбанку, 4 жовтня, як сніг на голову, пролунало на засіданні КМУ повідомлення про те, що уряд В. Гройсмана раптом схвалив операцію з репрофайлінгу ОВДП у портфелі НБУ.

Нагадаю, наразі в цьому портфелі містяться ОВДП на суму 361 млрд грн! Кабмін затвердив випуск довгострокових і довгострокових інфляційних ОВДП на суму 219,563 млрд грн! Облігації буде випущено 40 окремими випусками, буде погашено з 2025 по 2047 рік.

Ставка купона за облігаціями з погашенням з 2025 по 2035 рік складе від 8,12% до 11,3% річних, купонний період – 6 місяців. Від цих величезних і неупереджених цифр таке відчуття, що фінансова влада працює так, ніби завтра вже не буде. До всього цього ще й останні сумніви щодо готовності окремих політиків якомога скоріше звалити звідси розвіялися, як туман у сонячний ранок, коли 4 жовтня на засіданні Кабміну урядовці раптом схвалили раніше “заборонений” законопроект “Про внесення змін до Податкового кодексу про податок на виведений капітал”.

Основна новація цього проекту закону України — це заміна податку на прибуток на податок на виведений капітал, який передбачає оподаткування розподілених дивідендів або прирівняних до них платежів, а також відмову від податку на репатріацію. При цьому ставка податку на виведений капітал має становити 15% при оплаті дивідендів юрособі-нерезиденту або фізособі. Для прирівняних до дивідендів платежів ставка становитиме 20% (виплати за відсотками, договорами страхування тощо).

“Хочемо чіткі розрахунки, щоб не порушити макроекономічну стабільність”, – лукаво зазначив тоді на засіданні Кабміну Володимир Гройсман, також наголосивши, що можливі втрати держбюджету можуть оцінюватися в обсязі до 40 млрд грн (від себе додам, якщо буде масовий результат, можна сміливо додати ще один нуль до цієї величезної цифри). А в Україні, відповідно, залишаться зіцголови Фунти, які будуть відправляти “вибілені” гроші своїм господарям у різні іноземні юрисдикції. Так, до цього все і йде. І у зв’язку з цим сам часто замислююся, що, мабуть, вже давно настав час змінювати наші інститути, а не тільки виконавців.

Але, щоб це робити, треба мати велику політичну волю. Адже інститути – це ціла система правил, якщо їх змінювати – це означає порушувати сформовані роками баланси і домовленості, обмежуючи чиїсь інтереси. Правда, шлях до кінцевої мети в нас не буває прямим. В Україні він незмінно проходить через майдани. Скільки їх ще буде? При цьому в нинішньому соціально-економічному становищі все набагато складніше. Як у відомому вислові класика, потрібно знайти ключову ланку і витягнути весь ланцюг. У нас же не те, що немає такої ланки, потягнувши за яку можна витягнути весь ланцюг, взагалі багатьох ланок не вистачає в економічній системі України.

Так, не вистачає у нас, по-перше, сучасного внутрішнього ринку спільного інвестування, який би пов’язував реальний сектор економіки з прямими інвестиціями; по-друге, державної промислової політики розвитку провідних галузей; по-третє, законодавчого забезпечення довгострокової стратегії розвитку організованого біржового ринку і ринку деривативів; по-четверте, механізмів персональної відповідальності за управління бюджетними грошима. І, нарешті, куди не кинь, усюди ризики соціальних заворушень.

Якщо вже відверто, то ми показали всьому світу, що боргова діра і некомпетентна фінансова влада роблять з країною. А після подій минулого тижня під куполом Верховної Ради вже і наші західні партнери стали побоюватися розвитку України за ще більш драматичним сценарієм. Так що ж робити? І далі девальвувати гривню, підстьобуючи експорт, чи зміцнювати гривню, борючись з високою інфляцією? Та й без грошового закачування і збільшення податкового навантаження навряд чи вдасться вирішити наші боргові проблеми і виплатити всім нові пенсії. Плюс експерти постійно нагадують про наближення економічної прірви.

Особливо ті, хто, повертаючись з регіонів до Києва, стверджують, що є, чого побоюватися, і пропонують нарешті залишити ілюзії, що ми зможемо повернутися до докризової соціально-економічної ситуації. Ну, а бізнесу потрібно адаптуватися до низьких темпів і навіть падінь макроекономічних показників. Адже Кабмін і надалі буде знижувати реальні зарплати, а також перекладати вартість податків на ціни. Такі наші гіркі реалії, і поки в нас немає, на жаль, інших професійних управлінців.