Україна допомагає Лукашенку зберегти владу, не отримуючи натомість нічого, окрім ганьби

Блін, як усі на Білорусь образились, що вона у комітеті ООН проголосувала проти резолюції по Криму! І традиційно хворий на безпам’ятство український політикум якось навіть і не згадав, що за пару тижнів до того президент Порошенко провів дьюті-фрі самміт з президентом Лукашенком в Об”єднаних Арабських Еміратах.

А якихось три місяці тому президент Порошенко приймав президента Лукашенка з офіційним (!) візитом в Україні! І, звичайно ж, про усе-усе з ним домовились.

Ось у мене питання виникає, так президент Порошенко не обговорював з білоруським лідером питання пов”язані з окупацією Криму? Чи може обговорив, але не зрозумів позицію Білорусі? Чи може обговорив, усе зрозумів, не мав сумнівів, що Білорусь – це союзник Росії, який ніколи не підтримає Україну всупереч волі Росії, але все рівно продовжував зустрічатися з Лукашенком? Тоді навіщо?

Чи все те було, щоб отримати запевнення болотного генералісімуса, що територія Білорусі ніколи не буде використана для агресії проти України? Якщо так, то чому ж ми так активно реагували на нещодавні російсько-білоруські військові маневри? Що ж нас так лякало, якщо сам Лукашенко нам гарантії безпеки видав?

Чи може порядок денний відносин Порошенко-Лукашенко це не про Крим, війну і безпеку? Що, знову прорив на “Богданах”, осідланих рошенівськими цукерками?

І скільки навколо цього позбавленого сенсу українсько-білоруського вовтузіння розмов, натяків, недомовленостей!

Але ж висновки очевидні – Україна і далі буде вдавати з себе ображену і шоковану, якщо продовжить ігнорувати засадничі факти життя. Зокрема, що Білорусь Лукашенка – це прогнозовано недружня країна, джерело загрози, розвивати відносини з якою без огляду на контроль над нею Росії неможливо.

А ще українським талейранчикам варто зрозуміти, що усе загравання з Лукашенком аж ніяк не буде грою на відрив Білорусі від Росії.

Просто не ставить Лукашенко такої мети (а Україна не має для реалізації цієї мети ресурсів). Мета у нього одна – утримати владу. І допомагаючи йому у цьому невмілими дипломатичними маневрами, Україна просто затягує страждання братнього білоруського народу, не отримуючи натомість нічого, окрім ганьби.

Так, той факт, що твій стратегічний партнер голосує проти стратегічно важливої чи краще сказати екзистенційної для тебе резолюції ООН, а ти нічого не можеш зробити, окрім того, щоб запросити його на чергове рандеву, – це і є ганьба.


Загрузка...