Те, що для російського ліберала добре, для українців – зло

Російські “ліберали” додають до діжки дьогтю трохи шоколаду, але українці все одно вважають це дьогтем, а не шоколадом.

Про російських “ватників та лібералів”. Як не зарікаюся читати росіян – але нікуди від них не подінешся.

З “ватниками” все просто. Слід віддати належне – це досить цільні натури. У них є відповіді на всі питання, а відсутність відповідей вони можуть легко компенсувати низькопробними метафорами.

З ними все просто. Вони одразу позиціонують себе як вороги по відношенню до України, і, чесно кажучи, це навіть викликає мінімальну повагу. Ворог, який у нинішньому світі зве себе ворогом – це вже дещо.

Складніше з лібералами. Дехто з них себе вважає “другом” і щиро хоче “налагоджувати стосунки”, але все одно живе в тому ж ідейно-ментальному полі.

Як виглядає текст російського ліберала по Україні?

Спершу, він роздає “реверанси”, далі викладає думки, і потім – робить висновки і пропозиції. Реверанси, здебільшого, дивні, думки – стереотипні, а висновки – ну дуже вже своєрідні.

На практиці це виглядає десь так: “С детства любил каштаны и Динамо Киев, но как можно допустить, что Крым – не российский, а потому давайте делать СССР, но хороший”.

Зрозуміло, що “вата” це все просто не розуміє, а “українська публіка” часто спрямовує авторів таких опусів у “пішу прогулянку”.

А самі “ліберали” потім ображаються невдячності українців. Вони ж так чесно додали до діжки дьогтю трохи шоколаду, але українці все одно вважають це дьогтем, а не шоколадом.