Світ переживає болючий етап руйнування існуючих та створення нових правил гри

Попри заяви української влади про те, що вона має неабиякі досягнення в реформуванні оборонного та безпекового сектору держави, але водночас не бачить військового вирішення конфлікту з РФ і вірить у дипломатичні переговори, війна не закінчується, політико-дипломатичне рішення не знайдене, а мінський переговорний процес зайшов у безвихідь.

Це зумовлює пошук відповіді на складні питання, що в сучасному світі та в Україні перешкоджає українцям досягнути миру, та як вийти з очевидного глухого кута.

Наразі світова політика переживає болючий етап руйнування існуючих та створення нових правил гри. Період блокового протистояння та наступний короткий історичний проміжок часу глобального домінування США закінчився. Постають і перебувають на різних етапах розвитку та становлення нові економічні, політичні й військові потуги — Європейський Союз, Китай, Індія, Бразилія та інші. Тонко розуміє ці процеси й намагається використати їх для компенсації браку економічного та політичного потенціалу Росія. Навіть такі невеликі у глобальному масштабі політичні гравці, як, наприклад, Північна Корея, намагаються скористатися зростаючими у світі протиріччями для отримання якогось політичного зиску чи гарантування певного статусу.

Нові світові правила гри, сфери впливу, тенденції політичного розвитку лише формуються. На тлі загострення конкуренції, боротьби за ресурси, інших глобальних процесів відносини між державами загострюються, виникають нові конфлікти, загальна безпекова ситуація у світі погіршується, відбувається ескалація, ставки постійно зростають, кількість конфліктів, заворушень, воєн збільшується. Чимало з цих точок напруги, таких як, скажімо, КНДР, Сирія, Близький Схід, кордон між Китаєм та Індією, мають потенціал переростання в повномасштабні регіональні чи навіть світові війни.

Це примушує нас зробити висновок, що, будучи проти своєї волі втягнутою в цей світовий процес у вигляді війни з Росією, Україна не може сподіватися на те, що міжнародне співтовариство здатне нині запропонувати їй рятівний рецепт — умови встановлення миру, які були б повністю чи бодай більшою мірою прийнятні для українців, гарантували б Україні не те що 30–50 років, а навіть рік-два мирного безпечного розвитку. Світ надто зайнятий своїми проблемами, а українське питання для нього лише побіжне та й не найгостріше.

Це свідчить про те, що будь-яке вирішення ситуації навколо війни на Донбасі з великою вірогідністю не буде остаточним чи навіть сталим. Чим би нині не пожертвувала Україна, існує висока ймовірність того, що обставини чи більш агресивні сусіди невдовзі вимагатимуть ще щось. Економічний, політичний, суспільний, безпековий та оборонний стан нашої держави не дозволяє також спрогнозувати, що впродовж найближчого часу після компромісів та поступок заради миру Україна буде здатна гарантувати статус-кво власними силами.

У цій ситуації нашій державі не варто поспішати приставати на першу-ліпшу пропозицію, як це сталося з Мінськими домовленостями.

Спершу потрібно відповісти на питання, що є абсолютно неприйнятним за будь-яких умов, а що — досяжним максимально вигідним або найменш шкідливим чи таким, що можна визнати задовільним, результатом? Пізніше —як його досягти?

Мінські домовленості визначають прикінцевим завданням повернення до складу України тимчасово окупованих районів Донецької та Луганської областей за умови збереження контролю над ними з боку РФ, а також повністю ігнорують проблему Криму. Війна не припиняється тому, що Росія не вважає своє завдання (встановлення контролю та домінування в Україні) виконаним, має ресурси для продовження війни, а Україна в особі президента Порошенка спершу погодилась на кабальні, чи, радше, капітулянтські умови Мінських домовленостей, а далі не спромоглась/не захотіла їх виконувати.

Навіть якби політичні вимоги Мінських угод були для України прийнятними, найвірогідніше, ці домовленості однак не могли б бути виконаними в існуючому вигляді. З погляду ситуації, що склалася влітку 2014 року, можливо, комусь і здавалось, що Донбас можна повернути до складу України елементарними політичними маніпуляціями — такими як прийняття кількох законів і проведення виборів. Сьогодні цілком очевидно, що збройна агресія Росії на сході України є тривалою та руйнівною, а тому, якщо наша держава неспроможна врегулювати ситуацію блискавично за допомогою сили, вона потребуватиме тривалого перехідного періоду, гігантських капіталовкладень та пошуку політичної формули поступового, а не миттєвого повернення окупованих територій Донбасу до складу України.

З цієї точки зору повернення тимчасово окупованих територій до складу України не є реалістичним завданням сьогодення. Головна проблема на сьогодні — припинення кровопролиття, військових дій та вогню, і лише потім — початок процесу пошуку шляхів одночасного вирішення проблеми Донбасу та Криму.

З погляду пошуку шляхів припинення військових дій на сході України існує два основних завдання:

примусити Росію взяти на себе відповідальність за збройну агресію проти України

переконати Кремль у безперспективності методів збройного тиску на Україну

Примусити Російську Федерацію визнати свою відповідальність за збройну агресію проти України — це завдання, що може бути виконане лише завдяки спільним зусиллям нашої держави та міжнародного співтовариства.

В рамках вирішення цієї проблеми Україні необхідно

чітко у правовому полі визнати Росію державою-агресором та окупантом, домагатися такого визнання й на міжнародному рівні, передусім в ООН;

розірвати дипломатичні відносини з РФ, проводити економічну, торговельну, гуманітарну та інформаційну політику, спрямовану на поступове максимальне згортання усіх взаємин із Росією й тими державами, які не підтримують територіальну цілісність України;

запровадити спеціальний додатковий податок на торгівлю з РФ, а відповідні надходження спрямовувати на видатки, пов’язані з облаштуванням вимушених переселенців, а також на наповнення спеціального фонду реінтеграції тимчасово окупованих територій;

надати ОРДЛО той самий статус, що Криму та Севастополю, — тимчасово окупованої території; законодавчо визначити стратегічним завданням та державною політикою визволення й реінтеграцію тимчасово окупованих територій; запровадити кримінальну та інші форми відповідальності за діяльність, спрямовану проти реалізації державної політики визволення та реінтеграції тимчасово окупованих територій;

припинити будь-які торговельно-економічні відносини з тимчасово окупованими територіями;

синхронізувавши зусилля із закордонними партнерами, запровадити на національному рівні жорсткі санкції проти підприємств будь-якої форми власності, що проводять торгівельні операції на тимчасово окупованих територіях;

забезпечення прав та інтересів громадян України, що залишилися на тимчасово окупованій території, здійснювати лише на підконтрольній українському уряду території. З цією метою створити режим максимального сприяння та заохочення до переїзду на постійне проживання на контрольовані урядом України території, а також створити на територіях поблизу зони розмежування логістичні можливості для задоволення усіх правових, фінансових, соціальних, інформаційних, культурних та інших потреб, а також пільгові можливості для отримання середньої та вищої освіти;

відповідно до Конституції України та в порядку, визначеному українським законодавством, запровадити воєнний стан на тимчасово окупованих територіях, передати керування військовою операцією на сході країни Генеральному штабу Збройних сил України;
запровадити надзвичайний стан на територіях, прилеглих до зони бойових дій;

передати в підпорядкування Міністерству оборони України частини та підрозділи НГУ, необхідні для участі у проведенні військової операції на сході країни;

розпочати офіційне судове переслідування всіх осіб, причетних до колабораціонізму в будь-якій формі, із винесенням звинувачувальних вироків та їхнім виконанням, у т. ч. із застосуванням сил спеціальних операцій;

надавати амністію тим, хто передав українському правосуддю військових злочинців російських окупаційних військ та осіб, причетних до терористичної діяльності на тимчасово окупованих територіях;
активізувати переговори та забезпечити розгортання міжнародних миротворчих/коаліційних сил на неконтрольованій ділянці україно-російського кордону;

усунути нормативно-правові перешкоди набуттю Україною членства в Організації Північноатлантичного договору;
започаткувати міжнародні місії з реконструкції та відбудови звільнених територій Донецької та Луганської областей із відкриттям відповідних трастових фондів;

розпочати формувати кадровий резерв та активно проводити підготовку персоналу адміністрацій (переважно з числа вимушених переселенців) населених пунктів, які будуть звільнені з-під окупації;

контроль за лінією розмежування з тимчасово окупованими територіями передати Збройним силам України, СБУ та Національній гвардії, усунувши всі види прикордонного та митного контролю;

заборонити поїздки державних службовців, військовослужбовців та прирівняних до них осіб, а також членів їхніх сімей до Росії, держав — союзниць РФ, на тимчасово окуповані території (за винятком виконання службових обов’язків); попередити громадян України про недоцільність поїздок до Російської Федерації та країн — союзниць Росії, а також про відсутність чи недостатність можливостей захищати їхні права та інтереси на території відповідних держав; запровадити заборону та відповідальність для політичних партій, громадських організацій, ЗМІ за використання фінансування з/або походженням із РФ та держав — союзниць Росії;

підготувати та передати до міжнародних судових інституцій Консолідований позов з огляду на збройну агресію РФ проти нашої держави.

При цьому завданням української дипломатії має бути координація зусиль із дружніми країнами з метою:

дотримання та виконання вже існуючих санкцій, а також розширення санкцій та обмежувальних заходів проти Росії. Можливі сфери застосування нових заходів впливу на РФ — це торгівля озброєннями, морська та авіаційна галузі.

Розширення санкційних механізмів може включати в себе укладення дво- та багатосторонніх угод про моніторинг міжнародних і національних санкцій проти РФ та переслідування порушників цих санкцій спільно з Грузією, Молдовою, дружніми державами ЄС та іншими країнами;

активізація інформаційної діяльності з висвітлення наслідків російської агресії в Україні, ведення активної контрпропаганди, моніторинг діяльності російських колаборантів та агентів впливу в різних державах світу;

ведення тотальної дипломатичної війни з Кремлем шляхом протидії російським ініціативам та інтересам у світі;

дотримання принципової позиції про ведення переговорів з РФ винятково за міжнародним посередництвом на території нейтральних чи дружніх Україні держав, а не в країнах — сателітах Росії; відмова від будь-яких контактів чи переговорів з представниками окупаційних адміністрацій т. зв. ДНР та ЛНР (за винятком нагальних гуманітарних проблем — визволення заручників, подолання наслідків техногенних чи природних катастроф, що можуть вплинути на територію України, забезпечення гуманітарних коридорів для проходу через лінію розмежування громадян України);

моніторинг, інформування, постійне привернення уваги світової громадськості до ситуації з дотриманням прав людини на тимчасово окупованих територіях, а також на території Російської Федерації загалом; постійний моніторинг та інформування світової громадськості про мілітаризацію та використання Росією тимчасово окупованих територій для ведення агресивних воєн та дестабілізації ситуації в різних регіонах світу;

створення інфраструктури задля здійснення інформаційно-пропагандистської роботи на території РФ та її сателітів із метою протидії ідеології «руського міра», а також викривленому трактуванню історії, передусім Другої світової війни; сприяння росту самосвідомості народів і націй, що проживають на території Російської Федерації та її сателітів.

У питанні примусу Росії до відмови від військових методів боротьби з Україною до завдання української дипломатії слід віднести:

пошук та встановлення союзницьких відносин з іншими державами;

забезпечення постійної присутності військових контингентів дружніх держав, передовсім країн — членів НАТО, шляхом проведення на території України циклу оперативно-тактичних спільних міжнародних навчань і тренувань військ під егідою НАТО та ЄС;

забезпечення доступу до технологій, матеріалів та продукції оборонного та подвійного призначення; залучення інвестицій у вітчизняний ОПК та створення спільних підприємств насамперед із виробниками зі США та інших держав — членів НАТО для виготовлення зброї, техніки та засобів для потреб національної оборони й безпеки;

постійне привернення уваги міжнародного співтовариства до проблеми відсутності гарантій безпеки неядерним державам;
внесення ініціатив, що розширюють можливості ефективної протидії гібридній агресії;

привернення уваги світового співтовариства до наслідків агресивної мілітаристської зовнішньої політики РФ щодо Грузії, Молдови та інших держав.

Проте очевидно, що левова частка роботи в цьому питанні має здійснюватися іншими методами. Переконати РФ у безперспективності бойових дій не тільки на тимчасово окупованих територіях, а й загалом проти України можна, лише реалізувавши цілий комплекс завдань забезпечення обороноздатності країни:

створити за підтримки та в кооперації з партнерами конвенційну систему неядерного стримування, що в разі необхідності буде здатна завдавати противнику неприйнятних втрат та руйнування, змушуючи його відмовитися від агресивних планів щодо розгортання/ескалації широкомасштабної збройної агресії проти України. У разі необхідності — вийти з міжнародних договорів, що обмежують можливості України щодо розробки та виробництва розвідувально-ударних комплексів, у т. ч. із використанням супутникових засобів;

при закупівлі озброєння ВМС та ВПС перевагу віддавати західноєвропейським та американським виробникам, використовуючи офсетні та лізингові контракти;

розвиток системи управління Збройними силами України та іншими національними військовими формуваннями здійснювати в єдиній системі, забезпечивши також її інтеграцію з підрозділами сил НАТО;

використовуючи досвід формування українсько-польсько-литовської бригади, нарощувати зусилля щодо створення спільних військових підрозділів, забезпечивши розміщення їхніх органів управління на території України;

забезпечити постійне патрулювання засобами дальнього радіолокаційного виявлення та управління союзників у повітряному просторі України та інтеграцію національної системи ППО в єдину систему ПРО та ППО НАТО;

на рівні законодавства врегулювати допуск іноземних виробників до національних тендерів на постачання озброєння, військово-технічного майна та послуг у сфері забезпечення оборони;

відновити національне виробництво бронетанкової та авіаційної техніки за замкнутим циклом;

налагодити випуск сучасних ракетно-артилерійських систем та всіх необхідних видів боєприпасів;

будь-які рішення щодо розвитку, модернізації чи переозброєння ЗСУ мають забезпечити відповідність нововведень стандартам НАТО навіть за умови невизначеності з членством у цій Організації; повна взаємосумісність зі збройними силами країн Альянсу має бути одним із завдань розвитку ЗСУ;

розвивати гнучку систему територіальної оборони з максимальним залученням добровольців та органів місцевої влади;
пріоритет у фінансуванні змістити з Національної гвардії та системи Міністерства внутрішніх справ на Збройні сили України.

Виконання цих завдань потребує чимало часу, але вже зараз Збройні сили мають змінити характер ведення бойових дій — здійснювати активну оборону, упереджувати агресивні дії супротивника, створювати для нього загрозу, проводити активну розвідку. У разі спроб ескалації агресивних дій супротивника з боку тимчасово окупованих територій України ЗСУ зобов’язані завдавати ударів на випередження із зайняттям плацдармів, які використовувалися для порушення перемир’я, що зменшить військові та дипломатичні ризики для України. На українській території окупант має втратити сон і спокій, а також будь-які сподівання на перемогу.

Мінімально досяжним завданням, реалістичним у виконанні впродовж одного-двох років, є примусити супротивника припинити бойові дії. Завданням-максимум при цьому буде досягти під час договірного оформлення за міжнародним посередництвом домовленості з РФ про припинення вогню, згоди держави-окупанта на проведення переговорів щодо проблеми Донбасу та Криму.

Цей алгоритм дій та підходи зроблять тему виконання Мінських угод неактуальною й дозволять по-новому сформулювати політичні домовленості про мир та повернення територій. Домовленості, для яких Україна вже зробила усі можливі поступки — заплатила життям понад десяти тисяч своїх синів і дочок.

Рятівного чарівного рецепту для припинення вогню, а тим більше повернення тимчасово окупованих територій до складу України немає. Реалізація запропонованого сценарію вимагатиме часу, зусиль і подальших жертв з боку українського народу.

Мобілізувати, заохотити та мотивувати українців на захист Батьківщини — обов’язкова запорука успіху. У цьому питанні найважливішим завданням є відновлення єдності української народу та довіри з боку громадян до влади.

Відновити довіру — це означає:

Переосмислити сенс існування Української держави, визнавши основними загрозами її існуванню суспільний розкол, бідність, порушення прав громадян, узурпацію влади.

Змінити сенс системи врядування в Україні, визнавши, що завдання влади — не керувати та контролювати, а забезпечувати єдність народу, умови процвітання, обслуговувати інтереси громадян, встановлювати стандарти усіх видів відносин та гарантувати їхнє виконання з боку всіх учасників.

Позбутися будь-якої толерантності щодо корупції. Упіймані за руку корупціонери мають не лише позбавлятися всього майна, а й частини громадянських прав, а ті, хто підкуповує державних чиновників, — ліцензій на будь-яку господарську та комерційну діяльність.

Загрузка...