Швидке скорочення бюджетних витрат – це шлях у нікуди

У ході форуму, що відбувся в Давосі минулого тижня, ми почули від наших політиків, що в українського капіталізму є майбутнє, і це майбутнє — лише український капіталізм.

По-друге, ми почули, що це майбутнє є світлим і прекрасним. З першим з цих тверджень нічого особливого не сталося, воно в революційних настроях на майданах. А от друге урвалося.

Нічого доброго в найближчому майбутньому український капіталізм, а з ним і нашу економіку не чекає. Але навіть не це погано, а погано те, що сьогодні ніхто в Кабміні та Верховній Раді не розуміє, що потрібно робити. Наприклад, єдиним рішенням найбільш хворої для нас проблеми —кризи державних боргів (до речі, борг України вже понад 2 трлн грн) — в уряді та парламенті вважають швидке і радикальне скорочення бюджетних витрат. Про те, що цей шлях веде в нікуди, говорять багато відомих у світі експертів. Так, американський фінансист Джордж Сорос зазначав, що подальше затягування пасків буде породжувати економічні та політичні напруженості.

І це в умовах, коли ціни на бензин і на продукти харчування з початку 2018 року ростуть у нас як на дріжджах: з 29 січня вартість дизельного палива на великих автозаправках пробила психологічну планку в 30 грн за 1 л. Судячи з усього, 2017 рік – це не найгірший рік в Україні. Тому мимоволі виникає запитання членам уряду: ви вважаєте, що розвинуті економіки Заходу будуть фінансувати впровадження реформ в Україні? Як заявили нещодавно в міжнародному рейтинговому агентстві Fitch Ratings, є надія, що до кінця 2018 року ми отримаємо від Міжнародного валютного фонду черговий транш кредиту в розмірі близько 1,9 млрд дол.

Але де все-таки брати гроші на цей дуже тривалий процес запуску власної економіки на повну потужність, а не просто на повернення раніше взятих кредитів? Адже гроші не друкують просто так для Володимира Гройсмана або когось іншого. В Україні кошти на розвиток ринків і соціальну підтримку бідного населення фактично закінчилися. Щоправда, чимало топ-чиновників мені відверто говорили про фінансову допомогу Заходу, мовляв, якщо вони вже почали нас годувати, то й далі будуть для нас знаходити гроші. Так, дещо цинічно, тому ми, здається, ще довго будемо перебувати в такій законсервованій ситуації.

Як підтвердження ми знову бачимо валютні гойдалки на українському ринку. Знову наша фінансова влада почали затискати курс гривні, однак економіка не зростає. Так, 30 січня офіційний курс гривні зміцнився на 30 коп. зупинившись на рівні 28,24 грн за 1 дол. У чому тут логіка? У свою чергу експортери зачаїлися і нервово курять, очікуючи нових сюрпризів від Кабміну і Верховної Ради. Ну, а фінансова влада попередніми роками зробила все від них залежне, щоб підірвати в народу довіру до гривні. Обвалення гривні за 2014-2016 роки фактично розмазало по стінці цю довіру, а теперішні дії влади – це лише слабкі спроби зробити хорошу міну за поганої гри.

Коли минулого тижня НБУ з оптимізмом заявив, мовляв, зростання ВВП України в 2018 році прискориться з 3,2% до 3,4%, одразу ж пригадали популярний серед економістів жарт: якщо з ранку яму копати, а до вечора її закопувати, то ВВП буде зростати, і з зайнятістю буде все добре. Панове політики, ви вважаєте, що українці та іноземні інвестори позитивно відреагують на цей меседж? Краще скажіть, коли подешевшають бензин, сіль і хліб? І повідомте іноземним інвесторам, коли в Україні почнуть діяти правила організованих ринків та ефективні інститути. Нарешті, як справедливо зазначив голова Центру конкурентоспроможності IMD Артуро Бріс: “Потрібно зрозуміти одну важливу річ: ВВП – це виробничий показник, але це не оцінка корисності і не джерело цінності… потрібно спершу дивитися на драйвери ринку”.

Відповідно, якщо в січні Нацбанк підвищив облікову ставку до 16%, то тим самим його керівництво розписалося під тим, що більше не може підтримувати споживчий попит за рахунок зниження вартості кредитів. Так, НБУ тут не варто звинувачувати, бо одними монетарними методами підтримувати попит більше неможливо. Механізм кризи полягає ще й у тому, що в нас різко став падати попит, виражений у доларах США. Словом, триває процес розбалансування фінансової системи. Звичайно, потрібно віддати належне зусиллям Нацбанку, керівництво якого останніми днями змогло зміцнити курс гривні, але що буде через тиждень? Особливо хвилюються ті, хто сидять у валютних позиках.

Ось в такі моменти замислюєшся, невже Федеральна резервна система США у своїх рішеннях щодо долара почувається не так вільно, ніж наша фінансова влада щодо гривні? Нарешті, в якій валюті інвестори в Україні хочуть отримувати прибуток? У зв’язку з цим не можу не згадати, що, наприклад, кілька моїх знайомих підприємців відкрили свої підприємства в Китаї. Вони готові розширювати там свій бізнес, оскільки отримують прибуток у стабільно дорогій валюті, яка раптово не дешевшає, – юанях. Плюс там є можливості для хеджування валютних ризиків. Правда, позитивні сигнали з’явилися і в нас: КНР та Україна зуміли домовитися про реалізацію низки спільних проектів на загальну суму в 7 млрд дол.

Також прем’єр-міністр Гройсман заявив, що наступний, 2019, рік влада планує оголосити роком Китаю в Україні, а також запевнив китайських підприємців у створенні для них сприятливих умов для інвестування. У свою чергу, китайські інвестори планують активізувати співпрацю з міжнародним проектом “Один пояс – один шлях”, у межах якого Україну розглядають як один з основних логістичних і промислових центрів на шляху до країн Євросоюзу. Так, треба визнати: це досягнення обох урядів. Але я твердо переконаний, що ми повинні запитати як з членів Кабміну, так і з законодавців за ті обіцянки, які не були виконані, хоча могли б бути.

Що це було – лише грубі помилки та прорахунки? Чому при владі досі сидять ті, хто не готовий, наприклад, обмежувати зростання тарифів ЖКГ і ціни на енергоресурси, тим самим підтримуючи інфляційні очікування бізнесу і населення? І вони досі наполягають на тому, що треба зменшувати витрати, борючись з інфляцією, але одночасно збільшують регульовані ціни і тарифи. Дивуюся, як Володимир Гройсман може суперечити тому факту, що якщо продуктивність праці є нижчою за рівень соціальних витрат, то ми неминуче йдемо до розорення. І кредити МВФ нам не допоможуть, більше того, будуть призводити до скорочення благополуччя людей. Але куди вже нижче падати?


Загрузка...