Саня Сапьор: як "пригодований" військовими місцевий п'яниця хотів нажитись на снарядах

У квітні минулого року, я пристойно здичавілий і задоволений їхав у свою першу відпустку.

У той час залізничне сполучення з Маріуполем ще не було відновлено, тому добирався я цікаво. Під дощем мене висадили на автовокзалі, касирка запропонувала лише квиток до Одеси, тому все вказувало на єдиний нормальний спосіб подорожі – автостоп на велику землю. Таксист довіз до блока в напрямку Запоріжжя, там нацики мене нагодували, напоїли кавою, випросили 20 гривень на похмелитись після вчорашнього і посадили на фуру до Запоріжжя.

Їхали ми довго і весело. Спочатку в Куйбишеві пролунав вибух, я вже хотів вистрибувати з кабіни, але воділа заспокоїв, що саме так лопаються шини на фурах… Потім витягували іншу фуру тросом, що рвався рази три. Ночували на заправці біля Запоріжжя і в решті решт я добрався до вокзалу, взяв квиток і біля одинадцятої ночі був у Києві, наступного ранку мене чекала поїздка в Новоград-Волинський, остаточно оформлювати документи на відпустку.

Відпустку отримав, передзвнив усім, кого би радий був бачити, а того ж вечора з Аллахом ми придавались чрєвоугодію у макдональдсі на Хрещатику.

Телефон подав ознаки життя, на екрані висвітилось “Шайтан”.
– Здорово! Як ти там? Відпустку отримав?
– Здоров! Отримав, 24 дні, от в макдакі сиджу.
– Круто тобі. Слухай, я у тебе в речах порився і джут взяв.
– Фігасє, а свій ти де дів? Що у нас вже сталось?

Якісь двоякі були відчуття… Погано, якщо з нашими щось сталось. Погано, якщо з цією відпусткою провтикав якусь зарубу. Погано, що провтикав можливість попрактикуватись у медицині.

Але нашо Шайтану треба був джут взагалі виходило за будь-які рамки)))

У той час ми жили в безхозній квартирі. Місцеві сусіди нас терпіли, а часом користувались нашою добротою.

“Стук в двері.
– Хто?
– Сасєді!
– Що треба?
– Я ето… сігарєт попросіть хотєл!”

Зазвичай якщо відкривав двері хтось з некурящих, сусіди отримували добрячу жменю волонтерських цигарок або пару пачок безфільтворивих. А некурящий цілий день пишався своїм вкладом у боротьбу з палінням.

Одним з таких сусідів-попрошайок був Саня, який своїми проханнями дістав вже навіть некурящих. Загалом Саня був простим безробітним п’яничкою, не шкідливим і не корисним. Але часом задобрював нас висловами “Ех, я б к вам пашол, но мєня в ваєнкаматє нє бєрут…”, що матеріалізовувались у пару бонусних цигарок, а коли у нас було всього багато, то навіть у якісь продукти чи пачку дешевого чаю.

Але повернемось до сюжетної лінії, Шайтан повертався з бази і прямо біля будинку почув вибух. Перша думка “Сука, це ж хтось з наших з гранатами грався знову…”. Шайтан забіг у під’їзд, у наших все було добре, вони також розмірковували над джерелом вибуху. І тут весь в крові з’явився Саня! Розірвана рука, одяг у крові, фаталізм на обличчі. Шайтан попри всі протести наклав сусіду джут і повідомив, що зараз викличе швидку.

– Нє нада, рєбята, я щас дамой пайду, палєжу нємного, оно і прайдьот… – це ввело у ступор всіх присутніх.

Приїхала швидка, Саню з джугот Шайтана на руці госпіталізували. Саня, в принципі, постраждав не сильно – мінус пару пальців і “клікуха” Сапьор у селі.

Коли за пару днів скаліченого повернули до алкоголізму в домашній атмосфері, він розповів про вибух. За своєю звичкою Саня Сапьор лазив десь околицями села і знайшов не відомий боєприпаса, що не розірвався. Саня дбайливо поклав його у пакет та відніс додому. Саньок визначиив, що в середині боєприпасу 100% є кольорові метали, які можна здати. (Як і чому він це вирішив – не питайте, сам не уявляю) Тому наш герой дістав не хитре столярне приладдя, головним з яких був молоток, та став на короткий шлях збагачення на кольорових металах. Далі пролунав вибух, а далі ви все знаєте.

Олексій Бешуля 

Загрузка...