Саакашвілі повинен ставити державні інтереси вище амбіцій

Саакашвілі має повне право захищати свої права і політичну репутацію, але йому потрібно навчитися ставити державні інтереси вище амбіцій і поважати країну, яка надала йому притулок у важкий для нього час.

Колишній президент Грузії Михайло Саакашвілі має всі підстави обурюватися у зв’язку із позбавленням українського громадянства. Громадянство у цивілізованій країні ні в якому разі не може бути інструментом у політичних іграх – причому це стосується як процедури його надання, так і процедури його анулювання.

І рішення грузинської влади позбавити колишнього президента країни громадянства Грузії, і рішення українського керівництва анулювати громадянство колишнього голови Одеської обласної адміністрації слід розглядати не тільки з правової, але і з політичної точки зору. Втім, як і відому спробу самого Саакашвілі позбавити громадянства Бідзіну Іванішвілі, потім анульовану Верховним Судом Грузії. Маніпуляції із паспортами завжди і всюди виглядають непривабливо.

Однак обурення Саакашвілі не має перетворюватися на спроби нашкодити країні, громадянином якої він хоче залишитися і в любові до якої освідчується. Ніяк інакше не можна кваліфікувати заяву колишнього грузинського президента про правоту Дональда Трампа у питанні про втручання України в президентські вибори в США.

Саакашвілі навіть говорить про «брудні ігри, розпочаті деякими українськими олігархічними колами». При цьому він не може не знати, що єдиним політиком, який під час передвиборної кампанії в США оприлюднив дійсно значущу для Трампа інформацію про гонорари глави його штабу Пола Манафорта від Партії Регіонів, був найближчий соратник Саакашвілі Сергій Лещенко.

А єдиним відомством, яке підтвердило цю інформацію, було НАБУ – відомство, яке очолює неодноразово підтриманий Саакашвілі Артем Ситник і в якому працює соратник Саакашвілі Гізо Углава. Невже ці люди – пішаки у «брудних олігархічних іграх»? І якщо таке твердження не зрада, то що таке зрада?

Саакашвілі, напевно, думає, що таким чином він мстить Порошенку – але він мстить Україні. Саакашвілі, напевно, думає, що таким чином зверне на себе увагу Трампа – але в своєму егоцентризмі він загрожує тій підтримці, яку американці надають Україні.

Коли він говорить про ціну, яку Україна нібито повинна заплатити за «некомпетентність своїх лідерів і підкилимні ігри», чи знає він, що цю ціну будуть сплачувати не Порошенко і навіть не Лещенко з Ситником. Її будуть оплачувати прості українці, які захищають свою країну і потребують підтримки – перш за все військової.

Саакашвілі має повне право захищати свої права і політичну репутацію – і в судах, і в ЗМІ. Але йому потрібно навчитися ставити державні інтереси вище власних амбіцій і поважати країну, яка надала йому притулок у важкий для нього час – навіть якщо він посварився з президентом цієї країни.