Росія нездатна створювати суспільні та економічні тренди в Європі

Не треба відпрацьовувати путінські тези. А почалось. Від Путіна і його апологетів ми чуємо вже давно, що казус Косово ніби то заклав підвалини для усього, що ми спостерігаємо зараз – від анексії Криму до референдуму за незалежність Шотландії, Каталонії, наростання рухів за автономізацію в Італії, баварський сепаратизм і тд.

Нічого спільного у вимушеному рішенні про незалежність Косово, яке потерпало від війни та етнічних чисток та цілком легітимного і легального референдуму за незалежність Шотландії, який визнаний і організований у взаємодії національного, регіонального та місцевого урядів, немає взагалі.

Україна правильно, як на мене, не поспішає визнавати незалежність Косово. Але при цьому критики незалежності Косово (і я в тому числі) не можуть заперечити, що це рішення принесло сподівання на мир, і що ніяких інших реальних сценаріїв в той час не було.

Але Бог з ними, з окремими ситуаціями.

Якщо і говорити чи намагатися узагальнювати, то в Європі дійсно існує невдоволення надмірною концентрацією повноважень в Брюсселі, в Єврокомісії – органі, який прості європейці не обирають, і не надають йому повноваження.

Додати сюди невдоволення в низці країні національними урядами, які часто є наслідками неспроможності правлячих еліт правильно реагувати на глобальні тенденції у виробництві та торгівлі. Додати неготовність традиційних партій говорити на теми, що реально турбують виборців, невміння користуватися інформацйними технологіями. Як наслідок, поява нових популістських партій, які пропонують прості відповіді на складні проблеми.

Пізніше виборці зрозуміють, що їх обманули, і що ні біженці не були їх основною проблемою, ні відокремлення чи навіть збільшення повноважень в окремих регіонах не були правильним рецептом виходу з кризи.

Але це буде пізніше. А зараз нові лідери пропонують себе в якості нових месій, просторікуючи на теми без відповідних знань, пропонуючи власні політсили як панацею, несміливо замовчуючи, що їх партії не мають не лише досвіду, але і елементарних ресурсів для більш-менш серйозного осмислення проблем, спекуляції на яких дають електоральні бали.

Користуються цим і росіяни. Ні, вони не створюють ці проблеми. Навряд чи серйозні можливості Росії простягаються далі її прикордоння, де русофільські настрої існують сторіччями, а нафтовий та газовий бізнес дає можливість підживлювати п”яту колону.

В загальноєвропейському масштабі можливості Росії дуже помірковані. Росіяни не можуть створити якийсь політичний, суспільний чи економічний тренд. Але, треба віддати їм належне, уміють скористатися з того, що існує чи виникає без їхньої участі.

Що реально об”єднує Косово, Шотландію, Крим, Баварію, Каталонію, а тепер ніби ще й третину італійських територій – так це російська пропаганда, яка ліпить з цього тенденцію. Ну, і зрідка ще й точкові дії російських державних структур, які намагаються надавати посильну фінансову чи інформаційну підтримку тим силам в Європі, які працюють на дезінтеграцію чи послаблення і ЄС, і НАТО.

Насправді історія, причини, політичні та правові обставини кожної з названих, і багатьох ще не згаданих ситуацій не мають нічого спільного. Більше того, в низці випадків, як то вимоги до розширення прав взагалі не несуть для відповідних держав екзистенційних загроз, оскільки по суті є розвитком дискусії про оптимальні форми взаємовідносин між центральним урядом, регіональною владою та органами місцевого самоврядування. Цей процес нескінченний, і носить дуже непростий чи навіть гострий характер в самій Росії. Якій просто щастить, що жодна держава в світі не зацікавлена у її, Росії розвалі та не підігріває відповідні процеси всередині цієї країни.

Але все ще може змінитися.