Приналежність до фаху дипломата, інколи дарує відчуття ніяковості і навіть сорому

Мені приналежність до фаху дипломата, як і восени 2013 року, радше ніж почуття свята дарує відчуття ніяковості і навіть якогось сорому.

І це навіть не через Мінські домовленості і інші дипломатичні криворукості війни – можливо гріх, але за майже 4 роки починаєш навіть до цього звикати.

Мене, признаюсь чесно, покоробило, коли місяць тому з найвищих кабінетів залунало – до 100 річчя української дипломатії прийняти новий закон про дипломатичну службу. А президент, як завжди, спробував і зміг посилити негативний ефект – давай повертати дипломатам право на безмитне ввезення автотранспорту, бо вони ж негірше за військових Україну захищають.

Прийняття законів не тому, що потрібно і не тоді, коли потрібно, а до пам”ятних дат, це вже, даруйте, безпросвітна дурість і совок. А тим більше це подвійна дурість, коли президент і голова профільного комітету парламенту про це заявляють, а далі цього не відбувається. Не прийняли закон до 100-річчя. А, як на мене, то у запропонованому вигляді, де схрещені радянські норми з бажанням бути трохи кращим, то і не потрібно.

Я також не проти, щоб дипломати мали якісь соціальні пільги. Зрештою, свого часу, сам скористався правом безвізового ввезення автомобіля, що годувало мене аж донедавна. Може на тлі пенсії в 2-3 тисячі гривень 2-3 тисячі доларів, що закордоном заробляє звичайний працівник дипслужби (не сплачуючи податки) і виглядають шаленою сумою, але згідно зі стандартами фаху і умовами 99% інших країн – це десь нижче межі малозабезпеченості. І компенсувати це можливістю ввезти в Україну без сплати податків і мит власний автомобіль – це, можливо, і правильна думка.

Але проблема в тому, що дипломати (починаючи з президента) не бачать, що закордоном працюють не лише вони. Мільйони співвітчизників працюють легально і нелегально по закордонах. То чому, вирішуючи питання для тисячі дипломатів, влада забуває, а зрештою і дискримінує мільйони інших своїх громадян? Чому ті громадяни України, які легально живуть і працюють закордоном, не повинні мати того самого права ввезти в Україну власний автомобіль (за який, на відміну від дипломатів, вони багато що сплачують додатково в момент придбання) без сплати мита?

Ну добре, якось розберуться з тим, що країна може дати своїм дипломатам. Що не зможуть грошима – додадуть рангами, посадами, грамотами і подяками.

Але як бути з іншим питанням? А що дипломати дадуть своєму народу? Мир? Союзників? Процвітання? Повагу?