Про те, що треба робити, щоб не довелося тікати з України

Українцям і взагалі людям, які прагнуть бути вільними.

Спочатку вихідна обстановка.

Порошенку і кампанії, НФ і всім залежним від них набагато простіше було домовитися з попередниками і Путіним, ніж з нами. Домовленість з попередниками і Путіним для них дешевша, ніж нами – нічого особистого, просто бізнес. Дуже вигідний бізнес збирати данину з населення різними способами. Тому між ними і домовилися.

Свій вибір Порошенко і решта зробили давно. Не знаю, які у них там розклади, хто з ким ділиться і хто кому платить, проте бачу дії і результати, які свідчать саме про таку домовленість.

Перше: держава не лише не готується хоча б до справжньої локальної війни, про велику годі й думати, навпаки, руйнує самі підвалини обороноздатності. Як і що саме, писав багато разів, тут не повторюватиму.

Друге: інформаційна боротьба нинішнього режиму спрямована не проти Московії та її поплічників, а проти патріотично налаштованих і активних соціальних груп.

Третє: всі політичні процеси спрямовані на “примирення”, яке без військової перемоги буде повним відновленням московського впливу в Україні.

Все ведеться до того, що народ втомився, воювати вже не хоче, партнери тиснуть, тому треба домовлятися і щось там нормандсько-мінське імплементувати, щоб мир і все таке.

Партнери дійсно готові вже на таке. Не тому, що за Московію і проти України, а тому, що задовбалися боротися за наших хитро вироблених пройдисвітів, втрачати свої інтереси в той час, коли наші самі не борються. Будьте впевнені – якщо бачили би вони нашу наснагу, незламність і готовність воювати до перемоги, підтримували би потужно.

Сподіваюся що всі, хто воював на фронті і боровся в тилу проти Московії, її агентів і колаборантів розуміють – в такому разі нам буде гаплик. Не буде “варфоломіївської ночі”, запресують всіх в законний спосіб в судовому порядку, не всіх одразу, за що знайдеться. Військові злочини, кримінал і ще багато чого.

Усвідомили?

Тепер, що робити.

Відкиньте одразу “всіх постріляти, а далі побачимо”. В такому разі далі порвуть країну на шматки з усіх боків. Не буде більше України. З благословіння ООН, ЄС і всіх таємних світових урядів.

Владу треба брати в політичний спосіб, що не відкидає необхідності бути готовими захищати себе і своїх зброєю.

Потрібна політична сила, спроможна взяти управління всією країною, всіма “секторами” і землями. Це щонайменше кілька тисяч управлінців і кілька десятків тисяч активу. Реального активу, спроможного організовано діяти.

Чому я не покладаюся на нинішні політпроекти? Справа навіть не у відсутності у них зрозумілої ідеології і програми. На перший рік достатньо програми з п’яти пунктів, решту напрацювати вже за результатами зробленого. Не довіряю і не довірятиму тим, хто сьогодні хапається за один проект, завтра за другий, післязавтра за третій, хто робить лише те, за що платять гроші. Не довіряю тим, чия активність залежить винятково від розмірів отриманих грантів. Не довіряю тому, хто бере гроші у злодіїв і вбивць. Не довіряю тому, за ким нема хоча б півсотні відданих побратимів, які будуть з ним завжди, щоб він не робив. Через особисту повагу, а не ніштяки.

Взаємодіяти з такими, діяти спільно доведеться, але бути з ними в одній команді не можна.

Яка потрібна нам сила, які гасла, де брати ресурси, вже писав. Повторю лише основне.

Платити за наше майбутнє ми зобов’язані самі, щомісячним внеском в нашу політичну силу і наші громадянські проекти.

Люди, яким делегуємо повноваження приймати рішення за нас всіх, мають бути моральними, готовими на суворі самообмеження і повну прозорість. Без вивертів “бабуся сімдесят років копійки збирала” і “гьорл-френд позичила”.

Долучайтеся.