Політики усвідомили, що вміти правильно витрачати гроші — це набагато важливіше, ніж їх заробляти

Наші політики міцно усвідомили: вміти правильно витрачати гроші — у 1000 разів важливіше, ніж їх заробляти, тому вони вибирають саме той світ реальності, про який постійно думають.

Масштаби фінансового шахрайства і розміри підкупу топ-чиновників у нас просто зашкалюють. Як за цих умов і в оточенні персонажів “шарикових” і “швондерів” спробувати якщо не примножити, то хоча б зберегти свої накопичення і підняти економіку країни?

Про гривню як валюту заощадження можна просто забути. А що долар США? Нічого особистого, лише нагадаю, що 15 серпня 1971 року була скасована забезпеченість “американця” золотим резервом. З того дня гроші перетворилися на папірці і тримаються лише на вірі споживачів у їхній платоспроможності. Ну, кажуть, що будь-яка думка проходить три стадії: перша, що за нісенітниця? Друга, щось у цьому є. І третя, хто цього не знає? Думаю, ми скоро увійдемо у фазу “хто цього не знає?”

Так що ж робити з готівкою тонкому-тонкому прошарку фінансово заможних громадян? Якщо відповідати коротко, то раджу позбавлятися від неї, купуючи корпоративні права конкурентних українських підприємств, які за нинішніх умов генерують дивідендну масу. Адже долар США, як зазначають провідні західні аналітики, в короткостроковій перспективі буде дорожчати до всіх світових валют, але одночасно бізнес, особливо азіатський, буде прагнути ухилятись від “американця” як від дуже ризикованого інструменту.

Ну, а передбачити курс гривні взагалі не видається можливим, оскільки волатильність нашої національної валюти, мабуть, є найвищою у світі, не враховуючи ще парочки інших країн. Тому іноземні інвестори нас постійно попереджають, що за таких сильних коливань гривні спільні інвестиції дуже утруднені. При цьому зазначають, що без хеджування валютних ризиків (а ця проблема не вирішується, оскільки нардепи не хочуть приймати в другому читанні та в цілому законопроект “Про організований ринок та деривативи”) активного припливу прямих інвестицій від великого приватного іноземного капіталу в Україну не чекайте.

Отже, нічого не змінюється. Як і раніше, велика частина населення біднішає, а у влади той самий старий порядок денний з такими, що втратили актуальність, формулами, і вона знову обороняє старі редути. Тому економіка України, якщо вірити офіційним даним, може зростати на 1,5-2%, але при цьому нових робочих місць не створювати, і величезна проблема безробіття нікуди не поділася (вже досягла 11%, прогноз Нацбанку в 2017 році – 10%).

Правда, у нас і з цією проблемою все не так, як у більшості європейських країн. Там, як відомо, щороку пік безробіття припадає на весну, а потім до початку літа воно знижується. А ми і влітку умудряємося ставити антирекорди! Доходи населення різко скорочуються, а влада все більше радує народ, ще крутіше, ніж безвіз: тепер президент США Дональд Трамп готовий продавати Україні “мільйони і мільйони тонн вугілля”. А що будуть робити місцеві шахтарі того ж Львівсько-Волинського кам’яновугільного басейну? До того ж вчора 4 липня, як повідомив прем’єр-міністр Володимир Гройсман, МВФ призупинив до осені виділення Україні 5-го траншу фінансової допомоги в розмірі 1,9 млрд дол. Не повірите, але причиною цього стало те, що наші законодавці не підтримали пенсійну і земельну реформу, які були головними вимогами для надання чергового траншу кредиту Фонду.

Що тут говорити, не хочуть наші топ-чиновники і народні депутати виходити у своїх діях з того, що економіка повинна створювати нові робочі місця і не може розвиватися на безгрошів’я. Це головне. Іншого більш ефективного лікування проти безробіття просто немає. І, звичайно, немає в Україні стимулів для розвитку малого та середнього бізнесу. Ось і за результатами перевірки Держпродспоживслужби Києва в червні 30% закладів громадського харчування тимчасово припинили роботу. А раніше у квітні поточного року порівняно з квітнем 2016 року зростання промислового виробництва в Україні скоротилося на 6,1%. Чого гріха таїти, нарешті, наша фінансова влада зізналася, що валютні спекулянти, а не промисловці визначають у нас курс української валюти і стабільність на національному ринку.

Як нещодавно заявив заступник голови НБУ Олег Чурій, витрати держави на капіталізацію банків за 25 років склали 10 млрд дол. Спасибі за відвертість. Сильно вразила і ще одна цифра з багатьма нулями – на обслуговування державних облігацій, випущених для докапіталізації банків, тобто на сплату відсотків за ними, держава щомісяця витрачає близько 2 млрд грн. Ну, і особливо “потішило” повідомлення Мінфіну про те, що на 31 травня 2017 року сукупний державний (прямий і гарантований) борг України досяг 74,68 млрд дол., тоді як ВВП за 2016 рік склав лише 93 млрд дол. І це, треба розуміти, далеко не фінал. Плюс мільйони українців добровільно загнали себе у кредитні пастки, а зрозумівши, в якій халепі опинилися, ніяк не можуть вибратися.

При цьому економічна ситуація не стає простіше, жити нам доводиться в борг. І що характерно, люди продовжують звертатися у банки за позиковими грошима, правда, одні беруть на покриття відсотків раніше взятих кредитів, інші – на чергові покупки. Причому, з небагатьох більш 90 уцілілих банків (стільки ж збанкрутувало), кредити ще видають не більше 15 комерційних банків (ліквідності мало). І, звичайно, паралельно зростає корупція. Ну, як же без неї у нас?! Тому за 5 місяців 2017 року сума хабарів склала 3,6 млн грн, а середній розмір неправомірної вигоди виріс на 9 000 грн і склав 31 000 гривень.

Найстрашніше, що ніхто в країні – ні фінансова влада, ні банкіри, ні хто-небудь інший з національної еліти — не несуть персональну відповідальність за розгул лихварства і корупції. А коли генеральному прокурору цього тижня у Верховній Раді у відповідь народний депутат нахабно сказав, мовляв, сам такий – зрозуміло стало, що в країні й права немає. Так, наші політики міцно усвідомили: вміти правильно витрачати гроші — у 1000 разів важливіше, ніж їх заробляти. Вони вибирають саме той світ реальності, про який постійно думають. А що робити пересічним українцям, про що вони думають?