Ощадна поведінка українців різко змінилася за останні роки

Останніми роками сильно змінилася ощадна поведінка населення, якщо до кризи у нас діяла модель нарощування споживання за рахунок збільшення боргу, то тепер різко зросла схильність до заощадження.

Зупинити рух до економічної катастрофи олігархічної країни по силі вже тільки транснаціональним корпораціям зі США, ЄС та Азії. Дії наших закредитованих по самі вуха олігархів і виплеканих ними цинічних політиків лише погіршують і без того важке становище в економіці, загострюючи до межі ще й демографічну кризу.

Так, наприклад, провідний аналітик Warsaw Enterprise Institute і радник компаній польського оборонпрому Анджей Талага зазначає: “Дохід пересічного українця впав нижче рівня жителів країн Північної Африки. Масштаб занепаду є настільки значним, що вимагає радикального плану рішучої міжнародної підтримки. Але нічого такого все ж не відбувається”. Від себе додам, що бідніють, згідно зі статистикою, в першу чергу малозабезпечені наші громадяни – пенсіонери і ті, хто отримують субсидії.

Однак, як заявляють у Кабміні, середня заробітна плата в Україні зростає. У зв’язку з цим Держслужба статистики України зазначає, що середня номінальна зарплата в березні поточного 2017 року зросла до 6752 гривень, тобто підвищилася порівняно з лютим на 6,8%, а з березнем минулого 2016 року – на 18,7%. І відповідно до проведеної в країні реформи системи оплати праці прогнозується збільшення середньої зарплати на 37% до кінця 2017 року. Але не треба замовчувати і про те, що добру половину цього зростання з’їла інфляція, а також що підсумкову статистичну цифру істотно спотворюють дані щодо дуже вузької групи високооплачуваних чиновників і топ-менеджерів держпідприємств.

Наприклад, у голови НАК “Нафтогаз України” зарплата в 2,5 рази більша, ніж була в президента США Обами. Ось і ми попереду планети всієї! Але, щоб і далі залишатися в лідерах, не завадило б для всіх українських споживачів прискорити чергове велике підвищення цін на газ. Наприклад, підняти ціну на “блакитне паливо” для населення не в жовтні 2017 року, а на початку вересня, і не на 20%, як планується, а одразу на 40%. Може, тоді й Дональда Трампа можна буде обійти на повороті?! Адже керівництво “Нафтогазу” зрозуміло, що не треба дивитися на відчуття і сентименти натовпу.

Але найстрашніше для нашої економіки – це те, що посилюється відплив з країни людського капіталу. Той самий польський експерт підкреслює, що в 2017 році в Польщі перебувають 1,2 млн українців, які приїхали в пошуках роботи, і значна частина з них може залишитися тут назавжди. Талага також передбачає, що у зв’язку зі скасуванням віз з ЄС міграція буде тільки зростати, а депопуляція України стане ще більш вірогідною. До речі, в тяжкому становищі перебувають не тільки незаможні громадяни нашої країни, а й ті, хто мають за нашими мірками високі доходи.

Судіть самі, останніми роками досить сильно змінилася ощадна поведінка населення, тобто якщо до кризи в нас діяла модель нарощування споживання за рахунок збільшення боргу, то тепер в умовах цієї великої кризи, навпаки, різко зросла схильність до заощадження у зв’язку з тим, що люди змушені відкладати гроші на “чорний день”, оскільки немає впевненості в перспективах зайнятості, бо реальне безробіття тільки зростає. І тепер не сумніваюся, що “розморожування” кредитного портфеля населення відбудеться пізніше, ніж портфеля українських підприємств.

Ось у цей період треба активно розгортати роботу з фінансово заможними людьми страховим компаніям, недержавним пенсійним фондам та інститутам спільного інвестування на внутрішньому ринку, але досі цього не відбувається. Нарешті, втрата роботи і втрата заробітку – це різні речі, це ключовий соціальний ризик. А якщо вже ми прагнемо до ЄС, то і Україна зобов’язана запроваджувати накопичувальну систему і всі види соціальних ризиків страхувати нашим працівникам. Переходити до єдиного Фонду державного страхування, включаючи пенсійне, соціальне, медичне страхування, а також страхування від втрати роботи тощо.

Передбачаю німе запитання наших народних депутатів, мовляв, тоді роботодавцям доведеться платити внески. Так, доведеться! І ці внески в країнах Євросоюзу коливаються від 0,15% фонду заробітної плати у Франції до 0,5% в Естонії. Припускаю також, як витимуть і стогнатимуть політики, проплачені олігархами, мовляв, нас будуть оббирати ще й тут. Ок! Якщо не хочете платити внески, платіть пристойну зарплату своїм працівникам, але треба страхувати ризики. А наразі дуже популярним стало таке висловлювання невідомого автора: “Чи можна рядовому працівнику прожити на одну зарплату? Можна, якщо жити один день…”

Ну, і, звичайно, очікую справедливе запитання, а чим конкретно можуть допомогти нам транснаціональні корпорації? Відповідаю. У них дуже багато ліквідності, щоб не займатися примітивними спекулятивними операціями, а тому як стратеги вони зацікавлені вкладати свої довгі інвестиційні гроші в інфраструктурні проекти на організованому публічному ринку та в реальному секторі економіки України. Стимулювати розвиток місцевого середнього і малого бізнесу для підтримання на належному рівні внутрішнього попиту і забезпечення зростання реальних доходів людей.

Інакше ми з нашими зарубіжними колегами і далі будемо лише фіксувати зниження доходів населення України. До речі, іноземні інвестори дуже часто запитують, мовляв, якщо ви такі розумні, то чому найбідніші та неорганізовані в Європі?