На нову освітню реформу чекають старі виклики

Як говорив Отто фон Бісмарк, “Той, хто економить на школах, будуватиме тюрми”.

Сьогодні влада будує поліцейсько-прокурорську державу, виділяючи космічні суми з держбюджету на потреби цих органів.

Натомість у нас повністю знищено систему освіти. Зруйновано суспільну мораль. Тож скільки не витрачай на прокурорів, якщо вони, як і вся влада гнилі, вони нічного не змінять на краще.

Усе починається із виховання та освіти. Наших дітей у садочках, школах та університетах мають навчати найкращі представники нації. І вони повинні мати найкраще матеріально-технічне забезпечення. Лише у цьому випадку ми зможемо змінити суспільство, систему та державний апарат.

Бо корумповані силовики чи податківці не з космосу прилетіли. Вони теж були дітьми. Які бачили хабарі у дитячих садках, у школах та у вишах. Їх виховали так, що податківець, суддя чи прокурор завжди багатший та впливовіший за вчителя. Це абсурд.

Будь-які реформи впроваджують люди. Скільки б ми не писали гарних законів, їх виконувати будуть люди, яких так і не навчили виконувати закон. Тож без ефективної освіти марно очікувати на ефективні реформи та прискорений розвиток України.

Наприклад, у якості показників, які свідчить про успішність нації та технологічний рівень її економіки, світові науковці розглядають кількість інженерів та кількість винаходів на душу населення.

Якщо професії вихователя, вчителя, викладача, інженера та науковця в Україні не будуть серед найбільш престижних, скільки не піднімай зарплатню силовикам, буде лише гірше. Вони й надалі будуть красти, займатися здирництвом, рекетом бізнесу та виконувати політичні замовлення влади.

Тож маємо кардинально змінити пропорції. Ми зобов’язані більшу частину ресурсу направляти на підвищення оплати праці вчителям та фінансування закладів освіти всіх рівнів і їхню модернізацію. А поки зарплата вчителя буде меншою за прокурорську, ми будемо вічно боротися з негативними наслідками.

Уряд готує освітню реформу і вже в першому читанні ухвалено законопроект “Про освіту”. Але цей законопроект передбачає модернізацію лише середньої освіти, залишивши поза увагою дошкільну та вищу. Перелік нововведень є лише вершиною айсбергу. Перерахую лише кілька реальних проблем, які треба вирішувати вже сьогодні.

Однією з таких є переповнення учнями класів. Вчителі навіть не встигають приділити належну увагу кожному школяру, якщо в класах по 30-35 учнів. Також діти дуже перевантажені кількістю навчальних годин, оскільки щодня мають по 6-8 уроків після яких повинні ще й виконувати домашні завдання. Очевидно, що в цьому питанні нам необхідно запозичувати досвід європейських країн, де діти навчаються і виконують завдання лише під час перебування в школі, а в дома відпочивають.

Наступне питання – повне забезпечення навчальними підручниками школярів усіх класів, а не лише початкових. З року в рік у нас виникає одна й та сама проблема – у дітей відсутня необхідна навчальна література. Я вже не говорю про щорічні ремонти класів та шкіл за шалені кошти батьків.

Виникає питання, чому уряд вирішив модернізувати освітню галузь саме з середньої шкільної освіти, зовсім забувши про дошкільну? Адже проблем в дошкільній системі освіти не менше. Взяти хоча б нереально велику кількість дітей на одне місце в садочку. Записавши дитину в чергу садочка від самого її народження, ніхто не гарантує, що дитина зможе туди потрапити, оскільки в державі катастрофічна нестача дошкільних навчальних закладів. Наступна проблема – рівень навчання і підготовки дітей в садочках до школи. Батьки змушені віддавати великі гроші за навчання своїх дітей на підготовчих курсах до школи, оскільки вихователі в державних дитсадках не в змозі забезпечити їх необхідною підготовкою. А якість харчування дітей? І це не зважаючи на те, що дітей в садках годують за рахунок батьків. А ще батьки купують у дитсадки меблі, замінюють вікна, роблять ремонти, купують білизну, посуд, канцелярські товари, пральні порошки, миючі та дезінфікуючі засоби і навіть туалетний папір. Держава та громади безсоромно самоусунулись від забезпечення дитсадків найнеобхіднішим. Якщо вчителям у школах нарешті почали підвищувати зарплату, то в дитсадках вихователі отримують відверті копійки. В той же час кожен вихователь по 12 годин на день несе відповідальність за 30-35 дітей у кожній групі. Така несправедливість призвела до того, що вихователі почали масово звільнятися.

Окремої уваги потребує рівень та якість вищої освіти. Через значне скорочення бюджетних місць, здобуття вищої освіти стало справжньою розкішшю. Це ще більше поглиблює освітню нерівність дітей, оскільки доступ до вищої освіти напряму залежить від фінансових можливостей батьків. Якщо врахувати, що рівень життя суттєво зменшився, все менше батьків здатні сплачувати десятки тисяч гривень щороку за навчання своєї дитини в університеті. І тому надії на здобуття вищої освіти в столиці талановитими дітьми з невеличких міст все менше.

Ще однією проблемою є зменшення кількості стипендій для студентів. Щоб якось вижити, студенти змушені влаштовуватися на низькооплачувану роботу. Часу на підручники стає все менше. Але здобувши нарешті вищу освіту, наша молодь часто-густо не може знайти роботу, оскільки університети не навчають тому, що потрібно молодому спеціалісту в будь-якій компанії.

Отже, якщо ми хочемо розвивати економіку, створювати нові робочі місця, відкривати високотехнологічні підприємства, щоб відправляти українську продукцію з достойною доданою вартістю за кордон і збільшувати надходження до бюджету, нам необхідно комплексно підходити до реформування системи освіти, а не намагатися зробити косметичний ремонт.

Зрештою, поступово нам потрібно в десятки разів збільшувати фінансування освітньої галузі, а не перекладати це на плечі батьків. Звичайно, через різноманітні стимули потрібно долучати до цього фінансування і бізнес. Усе держава не винесе на своїх плечах.

Але в бюджет на наступний рік обов’язково треба закласти необхідні видатки на будівництво дитячих садків і шкіл, а також на їх утримання за рахунок скорочення видатків на Адміністрацію Президента, Генпрокуратуру, деякі міністерства та відомства. Настав час відроджувати українську систему освіти.