Мій дід, як і УПА, хотів ліквідувати радянського генерала Свірчевського

Мій дід Петро Антонович Машков, був уродженцем міста Коломия на Івано-Франківщині, але з 30-х років проживав в Лубнах на Полтавщині. В 1940 році його призвали на службу до РКЧА. Мій дід пройшов війну з першого до останнього дня, закінчивши її у званні капітана артилерії. Петро Антонович був на половину поляком, по матері, і вільно володів польською мовою. З огляду на це, його, як кадрового офіцера, після закінчення війни направили у військо польське, яке створювала совєтська влада в окупованій Польщі. Історія, яку я хочу розповісти, сталася саме в цей період його життя. Одно разу, мій дід на виклик відбув до штабу дивізії, а коли повернувся назад – знайшов вбитим свого друга і побратима разом з яким вони пройшли всю війну. Як виявилось, поки він їздив до штабу, в частину завітав заступник міністра оборони Польщі, генерал Свірчевський, один із тих що готували операцію “Вісла” по “розукраїненню” краю. Із-за якоїсь дурниці, по своєму самодурству Свірчевський застрелив дідового друга. Мій дід був людиною честі, і керований праведним гнівом він схопився наздоганяти Свірчевського щоб помститись за побратима. Але від’їхавши трохи далі в гори, дід побачив розгромлений кортеж, вбитого генерала і його охорону. Ті хто їх атакував були там же на місці – це були бандерівці. Дід підняв зброю вгору і помахав руками, на знак того, що не буде стріляти. Бандерівці відповіли зустрічним мирним вітанням. За кілька хвилин вони роз’їхались у різні сторони. До останнього дня дід вважав, що тим, що вони ліквідували Свірчевського – врятували його. Адже якби йому вдалось наздогнати генерала – він би сам вступив у бій, і неминуче був би за це розстріляний совєтською владою.
Все життя мій дід Петро лишався українським патріотом. Вже у 90-х роках він свідомо голосував за блок “Національного фронту”, до п’ятірки якого входила Ярослава Стецько, мотивуючи це своєю історію з життя, коли бандерівці допомогли йому, офіцеру РКЧА, ліквідувати ворога України

Ігор Мосійчук