Луценко стає схожим на генпрокурора СРСР

У мене завжди, коли мова йде про Юру Луценка, як Генерального Прокурора, завжди виникають аналогії з Романом Руденком – Генеральним Прокурором СРСР.

Роман Руденко працював у репресивних органах – прокуратурі та НКВД. Що важливо – коли практично кожен громадянин, того покоління, приймав участь щонайменше в одній війні, Руденко не побував на жодній. Все життя він “воював” тільки з “внутрішнім ворогом”, – був прокурором чи членом “трійки” НКВД, а потім ж приймав участь у реабілітації своїх жертв.

А через 10-15 років знову репресував, вже цього разу дисидентів. Найбільше він був відомий тим, що звинувачував керівників Третього Райху на Нюрнберзькому Трибуналі.

Після війни Руденко судив ще польських партизанів з Армії Крайової та вів слідство у справі свого колишнього начальника – Лаврентія Берії…

Найбільш вірно характеризує його людина, якій довелося бачити Руденка в зеніті його слави – в бутність Генеральним Прокурором СССР:

“Будь-яка адміністрація має свій шарм. Я півроку добивався прийому у Руденка – генерального прокурора СССР в останні роки його життя. В кінці-кінців, добився, ввійшов. В кабінеті сидить за столом мавпоподібна істота в кітелі. Я почав плутано викладати суть своєї справи, але десь на половині переконався, що воно мене не слухає. Істота встала з-за столу, відійшла в куточок, справила там малу нужду, повернулася й звернулася до мене:

– Добре, синок, яка на вулиці погода?

Я перелякався до смерті. Секретар в приймальні єхидно поцікавився:

– Ну, як, вирішили своє питання?”