Криза у Польщі принесла з собою низку уроків для України

Криза навколо прагнення “Права і справедливості” підпорядкувати собі систему судочинства у Польщі принесла з собою низку уроків і для України.

В офіційного Києва поки ще є простір для маневру у відносинах з Варшавою – треба лише зуміти скористатись з нього.

Криза навколо прагнення “Права і справедливості” підпорядкувати собі систему судочинства у Польщі принесла з собою низку уроків і для України. Причому не лише у питанні боротьби за ухвалення необхідних законів, але і спін-менеджменту у міждержавних відносинах зі стратегічним партнером.

Судова реформа у Польщі викликала загальноєвропейський резонанс, проте він далеко не однозначно спрямований проти позицій керівничної політичної сили. Консервативні кола Польщі попри відсутність всеохопного євроскепсису негативно сприймають будь-які зауваження з боку Європейського союзу. Навіть ті, на які доведеться давати офіційну відповідь. Тим більше – після скандальної та невдалої спроби офіційної Варшави торпедувати цього року переобрання Дональда Туска головою Європейської Ради. До того ж наближається 2019 рік, коли закінчиться перехідний період для Прольщі як нового члена євроспільноти і фонди розвитку ЄС перестануть фінансувати інфраструктурні проекти у країні, тож тамтешня влада до певної міри готується до нових економічних реалій з мінімізацією впливу європейських фінансів.

Прагнення підпорядкувати собі суди – рожева мрія для багатьох політиків, і навіть показово

Президент Польщі Дуда ветував скандальні закони про судову реформу
заветовані президентом Анджеєм Дудою законопроекти про Верховний Суд та Державну раду судочинства не зупинять повністю прагнення “ПіС” використати тривале громадське невдоволення неефективністю третьої влади у Польщі у власних інтересах. Масові протести у Варшаві та інших польських містах змусили правлячу партію дещо відкорегувати власне бачення, проте не відмовитися від своїх планів повністю. Для міністра юстиції Збігнева Зьобро ситуація, що склалася – непоганий привід показати себе на загальноєвропейській політичній арені, вступаючи у дискусії з єврочиновниками.

Читайте також: Запаморочення у Варшаві

Варто зауважити, що після Brexit позиції євроскептиків не лише у Польщі отримали певне підсилення, а заклики “давати відсіч Брюсселю” (тобто Європейському союзу) звучать все більш активно. В ситуації, коли напевне прогнозувати майбутнє ЄС мало хто береться навіть у середньотерміновій перспективі, багато політиків намагаються зміцнити власні позиції всередині країни. І готовність угорського прем’єра Віктора Орбана “захищати Польщу від інквізиції ЄС” доцільно розглядати саме у цьому контексті.

Помилкою буде вважати липневі виступи у Польщі чимось на кшталт Революції Гідності в Україні, а Ярослава Качинського – польським варіантом Віктора Януковича. Ті, хто так вважає, не зауважує високий рівень задоволення пересічного поляка економічною ситуацією в країні, відсутністю олігархічного впливу на економіку та роль у польській суспільній свідомості Юзефа Пілсудського, на якого прагнуть бути схожими багато польських політиків. При цьому Ярослав Качинський, як зауважують тамтешні експерти, вичікує на зручний момент, щоб очолити уряд, та зламати традицію, згідно якої жодна політична партія не перебуває при владі два парламентських скликання.

Стосовно внутрішньої кухні “Права і справедливості” існує багато різних думок, проте партія доволі вправно використовує власну незначну більшість у Сеймі, закликаючи в разі необхідності союзників з націоналістичного руху “Кукіз’15” та цілком впевнено почувається у Сенаті. Цікаво, що президент Анджей Дуда та прем’єр Беата Шидло, які виступили опонентами у питанні перетворень судової гілки влади у Польщі, під час демонстрацій опозиції однаково зображувалися у ролі маріонеток Качинського.

Не менш цікаво, що рушійною силою протестів виступили переважно громадські активісти, оскільки опозиційні партії не користуються великою популярністю у Польщі: рейтинг “Громадянської платформи” удвічі нижчий за показники популярності “ПіС”, а ще одна перспективна партія, “Новочесна”, не виправдала надій суспільства, що покладалися на неї. При цьому протести проти судової реформи стали далеко не першими протягом останнього року – були і “Чорний понеділок”, спрямований проти абсурдизації законодавства, що регулює аборти, і бюджетні протести, однак електорат “Права і справедливості” залишається консолідованим та мало реагує на дії опонентів.

Ветування Анджеєм Дудою двох із трьох законопроектів, присвячених судовій реформі, навряд чи може претендувати на те, щоб вважатися його прагненням вийти з-під контролю Качинського. На відміну від українського, польське суспільство виглядає політично куди більш структурованим. Тобто гіпотетичне прагнення діючого президента Польщі біля екватору каденції рушити у самостійне політичне плавання має бути підкріплене підтримкою з боку однодумців. Чи багато представників “ПіС” ризикнуть кинути виклик Ярославу Качинському – питання наразі риторичне.

Наступного року в Польщі відбудуться місцеві вибори, які свого часу стали провісником приходу “Права і справедливості” до влади. Зрозуміло, що на Новогродзькій вулиці у Варшаві, де розташована штаб-квартира політичної сили, намагатимуться швидко вирішити проблему єднання. Вірогідно, це буде зроблено вже восени 2017 року.

Україна свого часу втратила шанс на розбудову відносин з Польщею, де при владі була центристська “Громадянська платформа”, тому тепер офіційному Києву доведеться маневрувати у відносинах з Варшавою, офіційні представники якої воліють говорити менторським тоном. Проте маємо несподівану перевагу: українських заробітчан, без яких, за визнанням польських експертів, було б непросто зберегти темпи економічного зростання країни. Це означає, що Україні не варто жити ілюзіями про “експорт Майдану”, який не тільки є неможливим, а й не знайде підтримки в Польщі, і робити ставку на технології “м’якої сили”, використовуючи український фактор у польському суспільно-політичному житті. Простір для маневру тут є.

Ми не можемо собі дозволити жити постійними образами на заяви польських політиків з імперським присмаком. Завдання України на сучасному етапі відносин з Польщею – шукати варіанти та можливості для розвитку співпраці з прицілом на ближче майбутнє, говорити про спільну економічну та енергетичну зацікавленість та нівелювати історичні суперечності. Спроможність ефективно вибудувати нову якість відносин між Києвом та Варшавою – це виклик для обох держав, які, безперечно, потрібні одна одній.